Світла стояла ввечері на балконі і дивилася на свою свекруху, Галину Андріївну, яка в гордій самоті сиділа на лавці у дворі. Вона любила сидіти там одна, тому що безглузді розмови ровесниць про нові закони, старі порядки, підозрілі витівки нового студента з під’їзду не цікавили. Вона звикла до сільського життя, в місті вона себе відчувала не в своїй тарілці. – Так, пора б уже виконати бажання твоєї матері. Їй з нами вже нудно. – Почекаємо ще трохи, ще не всі документи готові, – відповів той муж Світі. Три роки тому будинок Галини Андріївною зго рів. Разом з будинком зго ріли і сарай, і маленька баня і теплиця. Тоді Галина Андріївна продавала овочі зі свого городу на сільському ринку. Точна причина пожежі невідома, але, як на зло, в той день піднявся сильний вітер і полум’я швидко все перетворило на попіл. Коли бідна приїхала додому, вона не виявило вже нічого, крім попелу. Зго ріли навіть курки в курнику. Селяни ще довго будуть пам’ятати крики Галини Андріївною, яка бігала і махала руками по всьому селу.
Старенька жила одна, її головним майном був будинок. Вона вся була забруднена сажею. Після інсульту син і невістка Галини Андріївною забрав її до себе, Вона довгий час лежала паралізованою на одну сторону, але потім вона почала потихеньку ходити. Наташа просила полежати ще трохи, адже не рекомендувалося відразу так багато ходити. На це свекруха відповідала, мовляв, вона зараз ходити початку, а потім назад в село до себе поїде. Тоді всі подумали, що бідна з глузду з’їхала, не пам’ятає, що з її маєтком відбулося. Домочадці намагалися не питаючи зрозуміти, чи пам’ятає вона події останніх років чи ні. “Ти думаєш, я божевільний?” – з усмішкою запитала свекруха Наташі. – Ні, я все пам’ятаю, що будинок зго рів, що я був в лікарні. Я так думаю – я залишуся зі своєю сусідкою, Поліною, вона теж самотня, я буду допомагати їй по господарству, і я буду збирати пенсію, я буду знову потихеньку нарощувати. Я знаю, що ти теж живеш не дуже добре, а тепер моя внучка зростає, і я займаю її кімнату. Я тут зайвий. В один день Галина Андріївна сказала невістці:
– Ти думаєш, я з глузду з’їхала? Так я все пам’ятаю: і зг орілий будинок, і що я в лікарні лежала, і що ти за мною доглядала – все пам’ятаю, але я до своєї сусідки поїду, до Зіни. Вона теж одна живе. Я допоможу їй в господарстві, накопичена пенсію і стану знову жити як раніше. У Теба ось Машка зростає, а її кімнату займаю. Світла не наважилася сказати їй, що сусідка Зіна недавно пом ерла, вони були дуже близькі, бачилися щодня, знали один одного більше 15-и років. Сестра Галини Андріївною жила далеко від неї, до того ж клімат у неї був суворий. У баби Галі було три сина, але вона частіше бачилася зі старшим сином, середній і молодший рідко бували в місті, були відсутні по роботі. Галині Андріївною також бентежив той факт, що син з невісткою живуть бідно, а вона стала для них додаткової тягарем. Пізніше, коли дізналася про смерть Зіни, бабуся Галя попросила влаштувати її в будинок для людей похи лого вік у. Вона ще будучи в лікарні підписала документ, за яким син міг би вирішувати такі питання замість неї. Обуренню домочадців не було меж, але Галина Андріївна наполягала на своєму.
Пізніше син почав говорити їй, що з’явилася плутанина з документами, намагаючись виграти час, щоб переконати матір. А Галина Андріївна вимагала на день раніше відвезти її в будинок для предстарелих, в іншому випадку вона буде змушена самої вимагати ліжко у директора. В один день син посадив всіх в свою Ладу. Галина Андріївна не розуміла, чому вони їдуть у напрямку її села. Всю дарогу бабуся Галя сиділа як на голках. Ніхто їй не пояснював, куди і навіщо вони їдуть. Коли вони приїхали на місце зго рілого будинку Галини Андріївною, вона почала пла кати від подиву. – Ніхто не збирався продати твою землю. Твої сини оплатили весь ремонт, а сестра з її невісткою працювали над інтер’єром. Тепер у тебе 3-кімнатний будинок, кухня з верандою і теплиці. Чекала б ти ще два дні був би і сарай повністю готовий, – пріобнявь Галину Андріївну, говорила невістка. Галина Андріївна пла кала, ьоьотала, по черзі обіймала сестру, сина, невеску, онука і не знала як всіх віддячити. Як же добре, що поруч з нею є такі люди
