Оля була вихована у сім’ї, де від неї постійно щось вимагали. Вони з дитинства водили її на вечірки, де їй зовсім не було цікаво. Вона засинала на них. Їй було набагато цікавіше їхати до тітки Насті до села. Тітка Настя доводилася тіткою її батькові, проте вона називала її тіткою. Вона на відміну племінника, який був ученим, любила спілкування із землею та природою. З нею Оля була живою, і Оля пам’ятала кожну годину, проведену з нею в селі. Оля там зустріла Олексія, котрий повернувся з армії. Вони подобалися одне одному. Проте тітка Настя розуміла, що її племінник нізащо не дозволить, щоб вони зійшлися, тому всіляко попереджала їх, щоб їхні стосунки не зайшли надто далеко. – Їй відповідати за ваші вчинки, а не тобі, – говорила вона Олексію.
Оля повернулася від тітки. Але вони листувалися з Олексієм. Якоїсь миті листи перестали приходити. А Оля вже навчалася в університеті. Вона там спілкувалася із однокурсником, Олегом. Родина Олега товаришувала із сім’єю Олі. Вони думали, що Олег та Оля будуть разом. Проте Олег для Олі був надто бай дужим і розва жливим. Якось Оля їхала поїздом до Москви у справах і там познайомилася з Валею. Вони одразу сподобалися один одному і вільно розповідали про себе. Валя розповіла, що їй довелося нелегко. Вона мала традиційну сім’ю. Її, коли їй було 15, обіцяли синові татового друга. Проте, коли Валі стало вісімнадцять, вона зустріла одного хлопця, який їй дуже сподобався. Коли настав час обумовленого весілля, Валя сказала, що має хлопця. Дізнавшись про це, батьки серйозно посва рилися. Батько зви нувачував матір у тому, що вона не змогла виховати дочку і тепер він зrаньблений.
Валя тоді вирішила вийти заміж, як було обговорено, щоб батьки не сва рилися. Минуло два роки, і вона зрозуміла, що не може жити зі своїм чоловіком. Коли вона це йому сказала, той її побив та так, що вона півроку ліkувалася в ліkарні. Після цього батько сказав, що більше не примушуватиме її ні до чого. Коли вона вийшла з ліkарні, вона зустріла свого колиաнього хлопця, і вони незабаром одружилися. Валя запитала Олю: – А у тебе є хтось? – Так був, але він перестав писати. – А ти б поїхала до нього, щоб дізнатися. – Ні, – сказала Оля, замислившись. – Оля не чекай поки хтось за тебе вирішить, візьми своє життя у свої руки. Оля, вийшовши на найближчій станції, одразу поїхала до села. Вона пішла до Олексія. Коли той побачив її, обійняв і поцілував. Виявилося, що він продовжував писати листи, але її мати вирішила, що їй краще їх не отримувати, і домовилася про все з листоношою. Оля та Олексій живуть сьогодні дуже щасливо у селі. У них народилася дочка Катя.
