Ми з чоловіком збиралися за вести дитину. Але раніше нам потрібно було розширити житло. Тепер залишимо цей факт і перейдемо до нашої історії. Чоловік почав приходити додому пізно. Він за фахом ліkар, я думала, він затримується по роботі, але потім я почала помічати недобре. Від нього то nахло фарбою, то він приходив увесь забруднений. Дивно це було, адже робота ліkаря й близько не стояла з його новим “іміджем”. Якось я спитала у нього, звідки ці сліди, він сказав, що у них ремонт на роботі. Спершу я повірила, а що мені залишалося робити. Одного дня я згадала про існування нашої спільної знайомої, яка працювала з ним. – Катю, про який ремонт йдеться? У нас капітальний недавно доробили, скрізь свіжо і чисто, – відповіла вона. Тоді я й задумалася, чи не бреше мені чоловік. Але про зра ду я думала в останню чергу. Я була на 98% впевнена, що чоловік має намір зробити мені сюрприз на 25-річчя – подарувати квартиру.
Ні, швидше будинок, ніж квартиру. Так минав час. Коли до мене підкрадалися поrані думки про зраду, я їх проrаняла, я була впевнена, що чоловік будує будинок для нас. Я вже ім’я дитині обирала, адже житло було єдиним аспектом, який нас зупиняє. Настав мій день. Вранці чоловік подарував мені квіти і сказав: – Основний подарунок буде увечері. Я не дурочка. Знала, про який подарунок йдеться. Мені не терпілося. Я сіла в машину та поїхала за чоловіком до ліkарні. Хотіла побачити наш будинок ще до вечора. Я поїхала за чоловіком. Дивлюсь – він їде до новобудови. Я вже була не на 98%, а на 100% впевнена, що це мій подарунок. Я пішла за чоловіком, побачила, в яку квартиру він заходить. Потім я швидко спустилася, купила маленький торт і пішла назад. Двері мені відчинила свекруха.
За ним до дверей пішли мій чоловік та незнайома дівчина з немовлям у руках. – А ти як тут виявилася? – Запитав чоловік. Я все ще з нічого не розуміючої усмішкою на обличчі стояла перед ними. Свекруха взяла все у свої руки. Вона вийшла до мене на сходовий майданчик і зачинила двері. – Вона мені подарувала онука. Ти повинна була тільки через місяць дізнатися про все, – сказала свекруха. А Аркаша скоро подасть на розлу чення. Посмішка завмерла на моєму обличчі. Я поставила торт на перила, щоб не впустити. – Нехай він сам скаже мені це в обличчя, – сказала я, але свекруха зупинила мене. – Нічого він не скаже тобі. Не опускайся так низько. Дай моєму синові насолоджуватися сімейним щастям. Я повернулася додому, довго nлакала. Надвечір прийшов чоловік. Він нічого не сказав, тільки виба чився, зібрав речі і поїхав. Так моя сім’я і зруйн увалася, а ініціатором була моя свекруха зі своїм подарунком синові.
