Світлана та Алекс зустрілися в трамваї. У дівчини не виявилося дрібниці, і хлопець оплатив її проїзд. Потім, жартівливо висловивши, що хоче отримати свої гроші, проводив її. Алекс дбайливо і ніжно доглядав Світла. Не був наполегливим. Зустрічатися часто вони були можливості, оскільки хлопець був геологом, вічно у експедиціях. Їхнє кохання вийшло за рамки платонічної в один з його рідкісних наїздів. – А раптом я завагітнію? – Запитала Світлана. – Я мрію про нашу з тобою дитину! – щиро відповів Алекс. За місяць гінеколог підтвердив вагітність. Світлана одразу ж зателефонувала Алексу. – Світочка! Розумничка моя! Тижня через два вирвусь до тебе. Чекай! – Його радість чулася у кожному слові. Більше Свєта його голос не почула…
…У пологовому будинку подушку можна було вичавлювати від її сліз. Поряд щасливі породіллі, радісно базікають із татками своїх діточок, а їй тільки мати дзвонила… Світлана часто чула, що чоловіки ховаються, дізнавшись про вагітність своїх пасій. Але Алекс… Але так і є. Алекс зник. Випарувався. Спочатку Світлана все дзвонила йому. Але в трубці щоразу чулося “Абонент недоступний…”. Більше Світлана не стала його шукати. Насильно милий не будеш… Санька ріс здоровим і розумним. Ніби малюк підсвідомо не хотів додати мамі турбот. Але іноді на Світлу накочувала туга: за Алексом, за його ласками.
І тоді зі Светкіних губ злітало: “Сволота”… – Світла! – Її гукнула бібліотекар, тітка Соня. – Тут, у підшивках старих газет, є стаття. Ти сядь, сядь. І читай. Я поруч сиджу. У Свєти потемніло в очах. Її Алекс загинув, виносячи дітей із пожежі. Через пару днів після їхньої останньої розмови. Вона сиділа і мовчки проливала сльози. А в голові було “Пробач мені, Алексе!”. Кода Світлана трохи заспокоїлася і спромоглася спокійно прочитати статтю, дізналася, що в Алекса залишилися батьки, у яких нікого, крім сина не було. – Тепер ви не самотні…
