Я от завжди думала про своїх близьких і рідних, а у відповідь, тільки, нерозуміння одне. Ніякого почуття співчуття до мене, до молодої дівчини, як тільки я з’явилася в сім’ї. Мені 17, І я недавно заваrітніла, моїй молодій людині 23. Ми давно з ним зустрічаємося, вже як три роки минуло. Він запропонував мені відразу ж одружитися. Обіцяв, що все буде добре. Але мені здається, це ненадовго; так він працює, може бути і мені вистачає, але не думаю, що вистачить на мою дитину. Ми поки що не живемо разом, так як ніде.
Олежа вже шукав квартиру, але все марно; каже, що нічого не може знайти, немає гідних умов для нашої дитини і для мене. Олежа мені нещодавно запропонував, щоб ми заселилися в квартиру моєї бабусі. А що у неї хороша квартира, спеціально для нас, для молодої сім’ї. Вона однокімнатна, тому бабусю ми думаємо пересилити. Вже навіть подивилися пару варіантів будинків преста рілих. Правда, коли я повідомила про це бабусі, вона дуже сильно обурювалася. Не розумію її обурення, адже за нею там доглянуть. І годувати будуть, напевно, і одягати, відмінні умови, прям відпочинок якийсь. А для моєї майбутньої дитини це відмінний варіант. І догляд там за нею буде хороший, нічого вона не розуміє.
Думаю, поговорити з нею ще не раз, поясню їй все, багато ж плюсів в будинку престарілих. Впевнена, вона погодиться. Знайду підхід до неї. Ось ви тільки уявіть: моя дитина наро диться, а у неї не буде житла, їй ж рости потрібно буде десь, а потім їй ще вчитися йти. Вона ж щось повинна називати будинком? Бабусі в будинку престарілих буде набагато краще, краще навіть, ніж нам. Я ось про себе і не думаю, а про неї вже дбаю. А ви згодні зі мною, Олежа ж добре придумав? Я дуже турботлива внучка. А ось про мене і мою дитину ніхто не хоче піклуватися, крім Олежи, звичайно. Ніякого співчуття до ваrітної дівчини.
