Я завжди хотіла мати зі своєю свекрухою добрі стосунки. Я вважала, що ми повинні певною мірою бути і подружками. Але коли вийшла заміж, всі мої уявлення впали раптово. З чоловіком ми покохали одне одного одразу. Ми одружилися чотири місяці тому. Живемо у орендованій однокімнатній квартирі. Моя свекруха росла в дитбу динку, члени її сім’ї для неї – єдині рідні люди. Я розумію, що поки що вона може не довіряти мені: я ж там чужа людина. Вона завжди спілкується зі мною на відстані, щоб завжди пам’ятала, хто я така.
Вже місяці зо два вони зі свекром просять грошей. Навіть не просять, просто беруть. Типу ми маємо якісь обов’язки. І ми повинні їм. Але ж ми теж не шикуємо. А вони живуть добре, свекруха купує собі новий одяг, взуття, доглядову косметику. Ми винаймаємо квартиру, фінансово нам ніхто не допомагає. Обидва працюємо. З дня весілля я не ходила магазинами. Ми із чоловіком відкладаємо на внесок для нашої квартири. А свекруха має таку звичку.
Вона відкриває наш холодильник, бере все, що їй подобається, кладе у пакет і забирає із собою. Чоловік, звісно, нічого не каже. Він не звертає уваги на вчинки матері, а мені сказати про це ніяково. Але ж не можна так. Нам і так тяжко. Не так, що ми купуємо дорогі продукти, і їй хочеться забрати якусь частину із собою. Ні. У нас у холодильнику їжі вистачає ледве як на нас. У цій ситуації я не знаю, як вчинити. Для мене це все неправильно. Що думаєте? Як обговорити цю ситуацію із чоловіком?
