Страաна ава рія забрала жит тя чоловіка Інги. Вона одразу зателефонувала батькам чоловіка. Трубку взяла свекруха. Спокійним голосом вона уточнила всі деталі, де і коли сталася ава рія; таке відчуття, ніби говорила про дальнього родича. Потім з жалем сказала: «Ой, бідолашна ти моя, хто тебе заміж візьме з трьома дітьми. А з машиною що буде? Інга, уби та rорем, попросила приїхати. Але свекруха сказала, що вони приїдуть до nохорону. Вона добре знала маму свого чоловіка, її анітрохи не здивувала така поведінка, свекруха завжди була такою.
Друзі чоловіка надіслали гроші, та Інга гідно проводила чоловіка. Свекри не дали жодної копійки; гроші у них є, ось тільки вони давати не хотіли. Свекруха так і сказала: “Йому вже не допоможеш, йому все одно, а нам ще треба жити. Ми ж не можемо голодувати”. Але сестра змусила, і вони обіцяли дати трохи грошей, але зволікали. Батьки Інги, друзі сумували разом з Інгою, завжди були поряд. А батьки чоловіка сиділи на дачі, мовляв, багато роботи на городі. Яка робота, який город? Вони втратили сина.
Свекри приїхали на nохорон. Інга зі своєю мамою стояла біля тру ни, прощалася з чоловіком. А її свекруху зі своєю сестрою обговорювали, хто як nлаче, хто як одягнений. Навіть свя щеник двічі зробив зауваження. Коли запитали батьків чоловіка, чому вони не були на поминках, свекруха відповіла, що їх ніхто не запрошував. Після nохорону вони так і жодного разу не поцікавилися, як вони живуть, чого потребують, і завжди знаходили виправдання своїм вчинкам. Інга залишилася із трьома дітьми. Вона влаштувалась на роботу; батьки та друзі завжди були поруч і підтримували її.
