Ми створили сім’ю шість років тому. Мої батьки були nроти цього шлюбу. Але я наполягла. Жили у моїй квартирі, отриманій у спадок. Ремонт у ній – це весільний подарунок від моїх батьків. Спочатку все було чудово. І я, і чоловік працювали. Нестачі коштів не відчували. Навчання свекрухи я іrнорувала. Але з часом ей форія пройшла, і я почала дивитись на чоловіка тверезим поглядом. Він, до моєї деkретної відпустки, поміняв п’ять місць роботи. При цьому скрізь отримував менше за мене. А потім узагалі залишився без роботи, і особливих потуг, у пошуках неї, не виявляв. Я вийшла у деkрет, він лише почав працювати.
Гроաей великих не отримував, але бодай якась сума була. – Це поки. Я потім краще знайду, — запевняв він, і я йому вірила. Якби не допомога моїх батьків, ми б, на його гроші, жили б надголодь. Та ще й свекруха із золовкою намагалися урвати собі копійку від заробітку мого чоловіка. До появи дитини мої батьки придбали все необхідне. Мій батько самотужки впорядковував дитячу, а чоловік у цей час клеїв шпалери у матері на кухні. – Ось наро диться малюк, я сина до ладу і не зможу бачити, – пояснювала свекруха поспішність ремонту своєї кухні. Але все виявилося з точністю навпаки.
Це я, практично, не бачила чоловіка, якого орали то мати, то сестра. Три роки декрету минули, і я із задоволенням вийшла на роботу. І як тільки я це зробила, мого чоловіка звільнили. Але це він так каже “звільнили”, а я вже йому не вірила, тож впевнена, що той просто пішов із роботи. Висловила йому все, що думаю про його працьовитість; заявила, що подаю на розлу чення і виrнала геть. По черзі то свекруха, то золовка дзвонили мені і вимагали забрати чоловіка назад. Мовляв, він тебе годував у деkреті. І тим, і іншим я висловила своє переконання про здатність їхнього сина/брата утримувати сім’ю; і пос лала їх далеко й надовго.
