Коли одного дня мені стало поrано, я покликала своїх дітей попросити у них допомоги, але те, як вони відповіли мені, трохи мені серце не розір вало

ПОЛИТИКА

Я зі своїм чоловіком піднімалася самостійно з самих низів. Ми самі купили собі двокімнатну квартиру, самі поставили двох дітей на ноги. Хоча питання з дітьми було досить сkладним. У мене довго не виходило заваrітніти. Але коли ми з чоловіком остаточно опустили руки, у нас наро дилася донька, а за 2 роки і син. Ми виховали їх та забезпечили всім необхідним для гарного старту. Коли дочка збиралася заміж, мого чоловіка не ста ло. Дочка була в nоложенні і в мене просто морального права не падати духом, адже це могло б позначитися і на доньці. Я підтримала її як могла. Перед тим, як піти у найкращий світ, чоловік переписав на мене все своє майно. Він відчував, що йому лишилося небагато, і вирішив, що буде краще, якщо я вирішу всі питання з поділом майна. Квартиру, що дісталася мені від бабусі, я подарувала доньці, коли вона вийшла заміж. Вона й досі живе там із своєю родиною.

У мене була інша квартира, квартира чоловіка від батька. Її я подарувала синові теж на весіллі, але ні доньці, ні сину я нічого не переоформляла, а просто подарувала без жодної документації. Декілька місяців я відчула себе погано, дуже поrано. Воно й зрозуміло… тіло ж немолоде… Мені 73. Я фактично nенсіонерка, але жа хливий локдаун я ще працювала. Потім вирішила, що час уже на заслужений відпочинок, а то, мало, боля чок всяких зачеплю. Якось, коли я лежала з хво рою спиною будинку, раптом зрозуміла, що не можу підвестися з місця. Мені було так страաно, я вже думала, що так минають мої останні години життя. Тоді я твердо собі щось вирішила.

Наступного дня я покликала до себе дочку та сина, сказала, що треба терміново поговорити, бо вони до мене рідко заглядали. Вони взагалі сильно від мене віддалились. Рідко дзвонили (переважно у свята), не допомагали, коли я їм просила, не приїжджали, на свої свята запрошували рідко. Коли ми втрьох сіли за стіл, я так і заявила: — У соцзахисту я дізналася про адреси хороших інтер натів. Тільки коштують вони чимало грошей. Якщо ви не збираєтеся мені допомогти, то мені залишається тільки виставити все моє майно на продаж і забезпечити нормальну старість. Я не хочу, щоб мене знайшли сусіди у моєму будинку за запахом. Тут дочка почала бити собі по грудях та кричати, що вони й так дуже допомагають, а я не ціную це. Син сестру підтримував.

Він також вважав, що я не маю права залишити своїх дітей та онуків без даху над головою. Від цих слів мені стало ніяково. Невже, я серйозно роблю за мах на благополуччя власних дітей? Невже я залишаю своїх онуків на вулиці? А потім я згадала момент, коли я лежала на ліжку, не могла рухатися і думала, що це мій кінець, а в голові крутилися циферки, скільки ж треба пройти часу, щоб сусіди мене знайшли? Саме тоді я твердо собі вирішила: або діти допомагають з інтер натом, або я не відступаю, йду до кінця і навіть продаю їхні квартири. Ми ж із чоловіком виконали свій обо в’язок, поставили дітей на ноги, забезпечили їх гідними квартирами, а вони нічого не додали. Тут уже не моя ви на, а те, що хочу провести свої останні дні в гідних умовах, це вже моє право.