Моя дочка вийшла заміж шість років тому. Зараз я свою доньку не впізнаю. Вона була серйозною дівчинкою, добре вчилася, я завжди пишалася нею. Але після весілля із нею щось пішло не так. І не лише із нею. У них із чоловіком у голові вітер бродить. Вони мали своїх дітей виховувати, але самі поводяться як діти. Мене турбує їхнє ставлення до життя. Моїй доньці вже 28, а чоловікові недавно стукнуло 30. Але в мене відчуття, що переді мною стоять підлітки. У сестри донька чотири роки тому вийшла заміж, і вже онуки бігають по хаті.
А моя дочка вже шість років як вийшла заміж і не думає про дитину. І їх немає житла, мешкають то в мене, то в батьків чоловіка. Я їм запропонувала взяти іпотеку, навіть грошей пропонувала, але дочка мені відповіла, що вони вирішили пожити у різних містах, подорожуватимуть, а вже потім самі вирішать, де їм жити. Як кочівники! Зять каже, що він може працювати на відстані, через інтернет. А батьки та друзі нікуди не дінуться, приїжджатимуть у гості. А дітей, де народжуватимуть? На дорогах чи наметі? Я намагалася пояснити, що час не чекає, ми зі свекрухою не молодіємо. Зараз ми ще маємо сили, але потім ми будемо старими, нам самим потрібна буде допомога.
Поговорила з матір’ю зятя, але вона відповіла, що не хоче лізти: діти дорослі і самі повинні розбиратися. Я поясню, що від віку ускладнення у дитини будуть. Але ніхто мене не хоче слухати. Вони бігають дискотеками, клубами, додому повертаються під ранок, п’ють, курять. Нормальні люди у їхньому віці дітей до школи проводять, а вони… Останнім часом донька почала зі мною частіше сваритися. Каже, що у всьому я винна. Набридла їм своїми порадами. Навіть сказала: “Ми хочемо переїхати в інше місто, щоб ти не лізла зі своїми цінними порадами, не втручалася у наше сімейне життя”. А я бажаю їм тільки добра.
