У нас з чоловіком двоє дітей. Різниця у них 2,5 років. Так не було заплановано. Але якщо вже вийшло, з чоловіком вирішили, що так воно і буде. Потім зате буде легше. У моїх подруг теж була така ситуація, і вони впоралися. Я нічим не гірше-думала я. Так як моя мама жила далеко, я дуже сподівалася, що свекруха хоч іноді нам допоможе. У неї ж онуки, напевно рада цьому. Але мав рацію чоловік, а не я. Він відразу мене попередив, що його мама не особливо-то і любить дітей. Навіть він з братом особливо не цікавили її. У неї завжди були свої справи і інтереси важливіші. Але я не повірила: у неї ж два сини, як вона може не любити дітей?
Але кожен раз, коли я просила допомогу, у неї були справи. Одного разу, коли мені треба було з молодшим піти в поліkлініку, попросила її посидіти з донькою. Але вона відмовила, так як у неї були невідкладні справи – басейн. Я перенесла похід до ліkаря. Чоловік посидів з донькою, поки я була в поліkлініці. Тоді я думала, що чоловік реально перебільшує свої розповіді про матір. Вона, за його словами, особливо не любила їх, тільки робила необхідні речі. Займалася з ними уроками, стежила за здоров’ям і, по суті, все. Одного разу ми гуляли поруч з її будинком, ну, я їй так сказала. Насправді, я хотіла піти до неї в гості і обговорити з нею ситуацію. Вона прийняла нас, запропонувала випити чаю, я не відмовилася.
Але з дітьми вона зверталася не дуже. Точніше, просто хотіла, щоб вони сиділи і не рухалися. Але як так можливо? Я їй натякала про те, як нам складно з двома дітьми. Нам би не завадила допомога. Вислухавши мої розповіді про це, вона сказала, наші діти-це наша турбота, і наша nроблема. Вона свого часу виростила двох без будь-якої допомоги. А тоді це було складніше. Адже такої техніки, як у нас, у них не було. Їй хочеться жити в своє задоволення, вона хоче споkою. Я була реально в աоці. Як так можна? Сподівалася, що вона мене зрозуміє і почне допомагати. Але не тут-то було. Як жінка може не любити власних онуків? Мені не зрозуміти цього…
