Поки я працювала, то у мене практично не було часу на онуків. Але й роботу я кинути не могла: гроші треба було кудись отримувати. Я все чекала на момент nенсії, ось тоді б я стала кращою бабусею. Нарешті настав цей момент, і я вийшла на nенсію. Тепер я могла забирати дітей із садка та школи. Найчастіше одразу йшли до мене додому. Там онуків чекала їхня улюблена випічка. Цілий день наготую для онуків, вони після навчання їдять. То млинці з варенням, то булочки, пиріжки з м’ясом та капустою.
Онуки завжди були раді, і їм дуже подобалося, як я готую. Внучка навіть захотіла сама навчитися пекти такі ж булочки, як у мене. Тільки от я почала помічати, що коли приношу випічку до невістки додому, то вона завжди незадоволена. А ще я помітила, що вдома вона не ставить мою їжу на стіл. Через якийсь час мені син повідомляє, що краще б я не приносила до них випічку додому. Я так здивувалася, адже дітям так подобається, вони люблять все тепленьке з печі, що раптом стукало?
Як виявилося, вся nроблема була в невістці. Вона гидує тим, що я готую без рукавичок. Хоча я сама часто бачила, що невістка готує вдома без рукавичок, але в них живе кіт. А від кота багато вовни по всьому будинку. Я такого не очікувала, бо невістка мені нічого не висловлювала. Могла б мені спокійно сказати, я б продовжила готувати онукам у рукавичках. Яка різниця… але ось так за спиною мене з моїм сином обговорювати – дуже некрасиво. Тепер мені цікаво, а що вона робила з тією випічкою, яку я їм приносила? Невже вона її просто так викидала, а я свої продукти перекладала?
