Мені дала притулок моя подруга. Насправді мені дуже пощастило, що в мене є така подруга, бо не кожен зробить таке. Моє nроблемне життя почалося з дитинства. Як себе пам’ятаю – мої батьки постійно ла ялися. Вони не просто лая лися, вони кидали все, що траплялося під руку, одне на одного. Як згадую ці сцени – мені стає поrано. Моя мати дуже рев нувала мого батька. Я не знаю чи був привід якийсь, але вона влаштовувала істериkи. У дитинстві, коли вони лая лися і говорили про розлу чення, мені ставало поrано я не уявляла своє життя окремо або з мамою, або з татом. Не скажу, що мама мене дуже любила.
Швидше вона стежила за собою, за своєю красою, на мене особливо уваги не звертала; тато був постійно у своїх справах. Коли я вже була доросла і вони сва рилися, я просто вдягала навушники, щоб не чути їх. Якоїсь миті я вже сама хотіла, щоб вони розлу чилися. Але вони не розлу чилися. Ось я виросла і вступила до медичного університету. Думала, все, тепер у нас все буде добре, але в один день вони дуже сва рилися і вирішили остаточно розлу читися. Так як у них була спільна квартира, вони вирішили продати її та гроші поділити навпіл.
Мама мені відповіла, що не збирається зі мною няньчитися і хоче влаштувати своє життя. Я не знала, що робити, куди йти, розповіла подрузі, а її мама заявила, щоб я швидко зібрала речі і переїхала жити до них. Незабаром у мене захист дипломної роботи. Я поки що не працюю. А у вихідні лише підробляю. Але я дуже сподіваюся, що знайду роботу після навчання, більше не тур буватимуть мене хоча б ці люди… Я зви нувачую своїх батьків за те, що вони мене поkинули, хоч я вже була дорослою. Діти в будь-якому віці потребують батьків. А мама змогла влаштувати своє життя. Зі мною вони спілкуються рідко.
