Мені зараз 20 років, і я – молода мама. У мене росте дворічна дочка. Хоч я і народила рано за нинішніми мірками, але я дуже рада, що зробила це саме зараз. Коли мені буде трохи більше 30, то моя дочка буде підлітком, і нам буде легше розуміти один одного. І як тільки дочка піде в садок, то я зможу спокійно будувати свою кар’єру. Мій чоловік старший за мене, йому 28 років, і ми раді, що стали батьками. Поки що ми знімаємо кімнату в комуналці, тому що збираємо гроші на іnотеку для квартири. Мої сусідки-жінки все старші за мене.
Їм за 40 років, і вони вирішили, що можуть вчити мене життя. Я розумію, в перший час, коли я наро дила свою дочку, то мені потрібні були поради досвідчених мам. Сусідки говорили мені, як правильно купати дитину, як годувати, що робити, якщо малятко багато плаче, що робити якщо ріжуться зубки або газики в животику. Але зараз моя дівчинка вже велика, їй два роки, а матусі продовжують вчити мене життя. А потім ще кажуть, що я сама дитина, мене саму ще потрібно багато чому навчити.
Зате, коли настає час їм йти на роботу, то вони просто спихають на мене своїх дітей. Я зараз в декреті, а їм потрібно у справах якихсь. На вихідних, коли садок і школи не працюють, сусідки безцеремонно залишають своїх дітей під моїм наглядом і йдуть. Але мені важко впораться з такою кількістю дітей. Тим більше, вони не мої, я не можу зробити їм зауваження або накричати, або поkарати. Вони потім скаржаться своїм батькам, а в підсумку дістається мені. Як життя вчити – так вони перші біжать, а як своїми дітьми зайнятися – то відразу на мене всіх залишають.
