Я був закоханий в свою дружину з юності, і вона була не байдужа до мене. Коли ми стали старшими я зважився зробити пропозицію, і вона погодилася. Ми зіграли весілля, І я сподівався на щасливе спільне життя. Після трьох років шлюбу у нас народився син, якого ми назвали Костянтином. Коли Віра пішла в декрет, почалися фінансові труднощі. Я працював на двох роботах, але грошей в сім’ї все одно не вистачало. Коли синок трохи підріс, ми віддали його в дитячий сад, і дружина повернулася на роботу. Поступово ситуація стала налагоджуватися. Але потім я став помічати, що Віра втратила до мене інтерес і перестала зі мною спілкуватися.
Мене дуже пригнічувала байдужість дружини. У неї погляд згас, вона навіть не дивилася на мене. Зрештою, я вирішив поговорити з нею: – Віра, я відчуваю, що ти змінила до мене ставлення. Що сталося? У тебе є хтось ще? Віра втомлено відмахнулася. – Дурниці ти кажеш, нікого у мене немає. Але я чітко відчував, що щось не так. Було очевидно, що щось незримо змінилося, і я зважився на відчайдушний крок. Я найняв приватного детектива, щоб він перевірив мою дружину. Коли гроші були виплачені, детектив взявся за роботу. Перші результати виявилися у мене в руках вже через тиждень. Детектив віддав мені фотографії.
На фотографіях Віра сиділа в кафе з якимось чоловіком. Вони поводилися як пара: трималися за руки, цілувалися і обіймалися. Вона виглядала щасливою. Увечері, коли дружина повернулася з роботи, я показав їй фотографії. Вона не стала нічого заперечувати і виправдовуватися. Незабаром ми розлу чилися, і тепер я вільна людина. Я намагався не падати духом і відправився подорожувати. Я сподівався, що все на краще. Під час подорожі я познайомився з прекрасною жінкою. Ми разом повернулися і почали зустрічатися. Я знайшов у ній споріднену душу. Незабаром ми стали жити разом. Все, що робиться-робиться на краще!
