Ми з Антоном одружилися не по великій любові. Вірніше, я його просто обожнювала, а йому було зручно. Мій чоловік за своє життя любив тільки Ірину. Жили вони в цивільному шлюбі, але потім сильно посва рилися. У них вже була дочка. Його обраниця поїхала в столицю на заробітки, а чоловіка з дитиною кинула. Пізніше Антон віддав дівчинку своїм батькам, тому що втомився працювати і няньчитися одночасно. Ірина навіть не відповідала на його дзвінки. Тільки своєї матері говорила, що у неї все чудово, і вона знайшла собі багатого чоловіка. Антон подав на позбавлення батьківських прав.
Коли Анастасії було п’ять років, ми з Антоном познайомилися. Чоловік порахував мене зручним варіантом, адже я взяла його з дитиною. Ми одружилися, я удочерила дівчинку. Вона дуже любила мене й називала мамою. Я теж була дуже прив’язана до малої, любила всією душею. Все було добре, але Ірина повернулася. Приїхала для того, щоб повернути Антона. Говорила, що кохає лише його, а він повірив їй. Поїхав, щоб поговорити, ніч провів з нею. На той момент Настусі було вже майже сім рочків. Я дуже боя лася, що біологічні батьки захочуть відібрати у мене дочку. Чоловік приходив додому і просив вибачення, казав, що не може нічого вдіяти зі своїми почуттями.
Я пробачила його лише для того, щоб залишити у себе Настю. Через рік Ірина й Антона потягла в столицю. Від минулого чоловіка їй дістався величезний будинок, в якому вони тепер живуть. Колишній чоловік спочатку намагався забрати у мене Анастасію, але потім вирішив прислухатися до бажання дитини. Я їм вдячна за це. Ірина намагалася вмовити дівчинку, говорила, що вона її справжня мати. Настя відповіла, що справжня мати не кинула б її. Сказала, що найбільше в житті любить мене, а вона для неї чужа жінка. Ми залишилися удвох і були дуже щасливі, а Антон щасливий з Іриною. Ніколи б не подумала, що таке може статися…