Ми з дружиною дуже любимо одне одного. Почали зустрічати, коли були в сьомому класі, зараз нам вже двадцять. Вікторія народила мені сина, живемо дуже щасливо. Для батьків поповнення в родині було дуже несподіваною новиною, але їм довелося змиритися. Сашенька в цьому, звичайно, не ви нен. Він — найголовніше в нашому житті. Дитині виповнилося три роки, ми придбали окреме житло і почали займатися весільним питанням. На свято було запрошено близько ста осіб. Зібрали всіх родичів з різних куточків світу. Моя мати стала вмовляти нас, щоб ми залишили Сашу вдома. Адже за ним хтось повинен стежити, значить він буде мішатися.
Я і Віка вважаємо, що дитина має бути присутнім на такому важливому заході. Ми домовилися з моєю тіткою, вона була згодна доглянути. Тому нам нема про що переживати. Однак мама веде себе дуже дивно. Через деякий час я дізнався причину. Як виявилося, вона нікому не сказала про те, що у нас є дитина. А тепер соромно розкривати правду перед родичами. Боя лася того, що всі будуть обговорювати і сміятися над нами. Я думаю, що мама найбільше турбується про себе. Люди дізнаються, що вона брехала стільки часу.
Я дуже розсердився на неї. А вона була зла на мене. Продовжувала вмовляти, що дитину брати не потрібно. Був такий залишок на душі, що в якийсь момент ми дійсно відчули себе ви нними. Але рішення я свого не змінив. Це наше життя і наші правила. Найближчі люди нас не підтримали і були згодні з тим, що в цьому немає нічого поrаного. Проте моя мати каже, що я перестану бути її сином, якщо не послухаю. Ніколи б не подумав, що зі мною таке станеться, ще й напередодні весілля. Не хотілося вірити в те, що самі близькі люди можуть так вчинити…
