Після народження першої доньки ми з чоловіком довго мріяли про другу дитину. Стершій, Каті, було 12, коли народилася Світлана. Тоді дочка наслухалася всяких жа хів від старших подруг про те, що з народженням другої дитини про першому забувають, і вся батьківська любов дістається молодшій. Звичайно, такого не було, але Катю було не переконати. Ми з чоловіком однаково їх балували, але Катя весь час вередувала і обурювалася, мовляв, Світлану люблять більше. З дорослішанням дівчаток проблеми в наших відносинах лише поглиблювалися.
Коли Катя виходила заміж, Світлана ще навчалася в школі. Коли Свєті було 19, нашого тата не стало. Слідом і я захворіла. Мені пощастило з тим, що Свєтка ще жила зі мною. Вона взяла всю роботу по дому на себе, а також і турботу про мене. Катя з чоловіком нам допомагали фінансово. У моєї старшої доньки вже були свої 2 дитини. Коли я видужала, Світлана переїхала до свого хлопця, який жив в орендованій квартирі. В тій же квартирі вони залишилися жити і після весілля.
Незабаром молодята зрозуміли, що на орендованій основі на своє житло не набереш. Тоді я запропонувала їм переїхати до мене. Тоді і мені не було б нудно, і вони накопичили б швидше. Ось тоді Катя і розбушувалася. Вона пред’явила, що вона зі своїм чоловіком заробила на своє житло самостійно, а я нічим їм не допомогла (хоча, посмію зауважити, що ми з чоловіком віддали їм усі гроші, накопичені на машину). Ніякі слова не здатні переконати Катю. Я сподіваюся, ця ворожнеча розсмокчеться сама, і дочки перестануть вважати один одного вороrами.
