Ми з моїм чоловіком Дімою познайомилися сім років тому, коли він підвозив мене до роботи. Він працював звичайним таксистом, а я бухгалтером. Стали спілкуватися, він кожен день підвозив мене на роботу і потім забирав. Так і переросли в сім’ю. Після весілля я переїхала в його квартиру, де жила його мама. Ми зі свекрухою дуже швидко знайшли спільну мову. Коли у мене народився син, то зовсім зблизилися. Моя свекруха мені допомагала по дому, готувала зі мною, доглядала за онуками. В цей час я вже не працювала, заробляв тільки чоловік. Він не був поrаним батьком. Але він дуже багато працював і часто затримувався.
Відпочивав він в компанії своїх друзів, іноді міг трохи випити після роботи. Але ніколи не переходив межу. Вихідні він проводив перед телевізором. Тому він мало приділяв нам часу. З часом мене почало це дра тувати. Він приходив додому втомленим і не допомагав мені. На подив, моя свекруха зі мною погоджувалася. Тоді ми з нею вирішили перевиховати Діму. Коли він приходив після роботи, ми просили його винести сміття, помити посуд, розібрати одяг і так далі. Чоловік завжди реагував протестом. Говорив, що втомлюється на роботі, а вдома ми пред’являємо претензії.
Він став пізніше повертатися з роботи, щоб менше часу проводити з нами. Тоді ми зі свекрухою вирішили, що відступати не потрібно і накинулися на нього з подвійною силою. Сва рилися ми часто, майже кожен день. Одного разу, під час сварkи, чоловік різко встав і сказав, що більше так не може. Він втомився від нас і хоче пожити один. Ніхто з нас не очікував, що все так обернеться. Тим часом мій чоловік зібрав речі і пішов. З тієї сварkи минуло вже два місяці. Ми кілька разів говорили з чоловіком, але він відмовляється повертатися додому. Невже ми так перегнули палицю?
