Ми з моєю сестрою Мариною вже не молоді. Давно вийшли на пенсію. Але якщо дізнатися про нас ближче, то ми зовсім різні люди. Я все своє життя працювала і одна виховувала свою доньку. Ми добре жили. Я намагалася нагромадити грошей і нам вдавалося робити ремонт чи поїхати на море з дочкою. Але мені ніколи не вдавалося нагромадити велику суму просто так. Я завжди витрачала гроші. А коли вийшла на пенсію, нічого не змінилося. Як тільки отримувала пенсію, то одразу купувала багато продуктів та солодощів для онуків.
А за кілька днів до пенсії харчувалася кефіром та вуглеводами. Але я ніколи не переживала через це. Навіть жартувала, що маю свою дієту. Моя донька зараз живе зі своїм чоловіком та дітьми. Оскільки вона у декреті, то заробляє лише чоловік. Вони ледве зводять кінці з кінцями. Я всіляко намагаюся допомогти їм. Але моя сестра Марина – точна протилежність мене. Вона ніколи не розуміла, як це я не відкладаю гроші. Вона сама вже давно збирає собі на похорон. І весь час дорікає мені за те, що коли я піду з життя, то ніхто мені не організує nохорон. Але мені здається, що вона надто зациклена на грошах.
Нещодавно її дочка попросила її допомоги. Внукові Марини терміново потрібна була операція. Грошей не було, і дочка попросила у матері. Я була дуже здивована, коли дізналася, що Марина відмовила дочці. Сказала, що це її проблема. У голові не вкладається, як можна так вчинити. Оnерацію все ж таки зробили, довелося влізти в борrи. Зараз із дитиною вже все добре. Але я ніколи не зрозумію, як можна забити на здоров’я власного онука через гроші? Нехай у мене не буде шикарного похорону, але я хоча б допомагаю своїй дочці – чим зможу.
