Нещодавно я стала мимовільним свідком доволі дивних подій. Мені нарешті на роботі видали відпустку, і я вирішила з’їздити до рідного міста та відвідати родину. Я за фахом лікар тераnевт, сама родом із невеликого містечка, але вже десять років живу у столиці. Я взяла квитки на поїзд. У моєму купе окрім мене з’явилися мама з дитиною і чоловік міцної статури. Увечері ми розмовляли і перезнайомилися. Дитині було не більше трьох років, але він був напрочуд спокійним для свого віку, охоче слухався дорослих, не балувався і не вередував.
З таким малюком мало клопоту. Побалакавши трохи, я залізла на своє місце і заснула. Розбудив мене гомін голосів. Я одразу прокинулася, коли побачила nоліцейських біля входу до нашого купе. Я не одразу зрозуміла, що сталося. Маля мирно спало на нижньому ярусі, чоловік виглядав розгубленим, а Катерини не було. Полі цейський відвів мене вбік і став ставити запитання. В основному це було щось на зразок:
-Ви пам’ятаєте, як виглядала Катерина Романівна? -Як вона поводилася з дитиною? -Чи помітили ви щось дивне в її поведінці? -Можете описати свої враження? Зрештою, я не витримала: – Що ж сталося? Мені хтось взагалі пояснить? Виявилося, що вночі жінка у вагоні ресторану перебрала з алкоrолем і зійшла з поїзда на станції значно раніше, ніж зазначено у квитку, а дитину забула у поїзді. Вранці вона усвідомила, що десь втратила малюка і звернулася до правоохоронних органів. Ось треба ж бути такою безвідповідальною! Її через такий вчинок наразі можуть позбавити батьківських прав.
