У нас в шлюбі з’явилася дочка, а він її взагалі не сприймав. Я намагалася якось зберегти свою сім’ю, але, так вже вийшло, що чоловік Максим ніяк не хотів брати на себе відповідальність. Я не витримала і подала на розлу чення. Після цього у мене ще були романи, але вони нічим серйозним не закінчувалися. Я довгий час розстила дочка одна, було складно, звичайно, але я думала, мовляв, краще вже бути однією, ніж з ким попало. У 40 років я зустріла чоловіка, який здався мені дуже серйозним і готовим до нових відносин. У нього теж були діти від першого шлюбу, але всі вони жили окремо, зрідка телефонуючи один з одним.
Мені здавалося, ніщо не може затьмарити наше щастя: начебто вже люди дорослі, повинні один одного зрозуміти і йти на поступки. Якби я знала, що вийшла заміж за маминого синочка… Коли я познайомилася з його мамою, то зрозуміла, що характер у неї важкий: вона вже була у віці – і до всього їй була справа. Вона постійно вказувала, мовляв, мені стільки років, а я нормально готувати не вмію, господарство не можу вести. Я на це все закривала очі, думала, що жінка вже у віці, не потрібно з нею сва ритися.
Мені ще не подобалося те, що вона помічала, мовляв, в шлюбі у мене є дочка, а то, що у її сина була дружина і дві дочки – це нічого. Ми з чоловіком прожили всього рік разом: я просто не витримала того, що він з кожного питання радився зі своєю мамою. Якщо йому потрібно було піти в магазин, він заздалегідь запитував, чи можна йому туди, чи можна щось купити. Я вже мовчу про ті випадки, коли у нас намічалися великі покупки. Просто в один день сказала, щоб він зібрав речі і пішов: мені було боляче і складно, але, все ж, вже краще так.
