У Марії Йосипівни рано пішли батьки, тому вона залишилася сама в старенькому сільському будинку біля річки. Їй було важко звикнути до самотності, адже жінці завжди хотілося мати велику родину. Але з цим ніяк не складалося. Чоловіка в неї не було, дітей теж. Спілкувалася лише із двоюрідною сестрою, яка жила неподалік столиці. Писала їй листи з нагоди свят чи інших приємних подій. Весь вільний час Марія Йосипівна старанно працювала у колгоспі. Було тяжко, але жінка ніколи не скаржилася на свою долю. Якось у їхнє село приїхала молода практикантка Інна. Вона була гарною та веселою. Марія люб’язно погодилася прийняти її в себе і віддала їй найкращу кімнату. У майбутньому голова колгоспу обіцяв, що дівчина за старанну працю отримає відремонтований будинок. Красуня думала, що спочатку захистить диплом, а потім вирішить, куди їй далі податися. – Я нікуди не поспішаю, – казала Інна. – У мене є маленька квартира в місті, але що я там сама робитиму? Ніхто на мене не чекає…
– Інно, ти не хвилюйся. У своєму будинку я завжди рада тебе бачити. Сподобалася ти мені і разом не так самотньо. Можливо, знайдеш собі тут роботу і залишишся, – відповіла Марія Йосипівна. Хазяйка проводжала Інну вранці на практику, а в обід зустрічала її з накритим столом. То млинців наготує, то пиріжків спече або юшку зварить. Так минув місяць. Раптом одного разу жінці надійшов лист від її двоюрідної сестри. Вона розповіла, що у її сім’ї сталося горе: не стало чоловіка. Також родичка питала, чи можна їй приїхати в гості, щоб трохи розвіятися та нарешті побачитись. Звичайно, Марія була рада прийняти у себе двоюрідну сестру. За тиждень відбулася довгоочікувана зустріч. Було багато сліз, обіймів та позитивних емоцій. – Іване, це ти? Я й не одразу впізнала тебе. Таким дорослим став! – сказала Марія Йосипівна синові Ольги. – І коли він тільки встиг так вирости та змужніти? – Час біжить. І на батька він такий схожий, – з сумом відповіла сестра.
Інна також познайомилася із гостями. Вона допомогла тітці Олі з сумками та провела її з Іваном у будинок. У кухні на них чекав накритий стіл із гостинцями. Сестри ще довго говорили про все на світі, адже вони так давно не бачились. Зрештою, Марія Йосипівна сказала: – А ви залишайтесь у нас на повноцінні канікули! Місця всім вистачить , і я буду дуже рада. Та й хто знає, коли ми знову побачимось… – Я б із радістю, – відповіла Ольга. – Але не знаю, що на це відповість Іван. У нього, мабуть, справи у місті. – Та ні, – раптом озвався хлопець. – Я абсолютно вільний. Так і зажили вони разом у домі Марії Йосипівни. Жінка давно не почувала себе такою щасливою. В неї з’явилося ще більше енергії. По господарству їй помагали гості. Іван полагодив паркан і покосив траву, а ще він щодня з нетерпінням чекав, коли додому повернеться Інна. Дівчина відразу припала йому до душі. Інна бачила знаки уваги у свій бік, але їй не вірилося, що такий гарний юнак може закохатися в неї. Мабуть, він просто ввічливий і добре вихований. Так і наповнилося життя змістом. Марія Йосипівна була дуже щасливою.
