Сім років тому. – Тримай, братику, – Ганна віддала Михайлу товстий конверт. – Що це? – Гроші. Тридцять тисяч євро. На збереження. До вимоги. Ну раптом у мене в Німеччині справи підуть не гут. – Чому не в банк? – Тому що мені вони можуть знадобитися дуже швидко. А банк гроші швидко бере, а ось віддавати не поспішає. Так, напиши розписку. – Не буду писати! І гроші на збереження не візьму! Ганна суворо оглянула молодшого брата з ніг до голови. – Не істе ри! Пиши! – наказала Ганна… Чотири роки тому. – Ну як? Подобається квартира? Тепла, три кімнати, прохідних немає. Відремонтована. Будете брати?
– Так, звичайно. Але мені потрібен час. Передзвоню ввечері, – сказав Михайло. Вийшов з дому, ще раз подивився на будинок, озирнувся навколо. Район хороший, упорядкований недалеко від метро. Була лише одна маленька проблема. Михайлові не вистачало грошей, а іпотеку він брати категорично не хотів. Був правда ще один варіант. Але там існує ризик – а раптом сестра в терміновому порядку вимагатиме гроші. – Хто не ризикує, той…, – подумав Михайло. Через місяць він в’їжджав в свою нову квартиру… Три роки тому. – Мої гроші мені потрібні терміново, – зателефонувала Ганна. – Я їх тут трохи витратив, – промимрив Михайло.
– Що значить витратив! На що витратив!? – Ну ти про них чотири роки не згадувала, от я їх і вклав. – Ти міг вкласти свої гроші! А чужі не міг вкладати у щось! – Не щось, а в квартиру. Але я ж тобі їх поверну. Протягом року. – Ти мені їх повернеш з відсотками! І мені вони потрібні зараз, а не через рік! Гаразд, я передзвоню пізніше. Через три дні. – Ми вчинимо так, братику-злодюжка. Ти мені зараз всю суму повернути не зможеш, тому перепишеш на мене частину квартири. – Я не віддам й метра зі своєї квартири! – Ти забув про розписку?! Адже приїду і ославлю тебе перед усією ріднею! А гроші отримаю через суд! – Гаразд, гаразд. Не кип’ятися, – зітхнув Михайло. Порахував, вирішили, що у Ганни буде 4/10 квартири. Рік тому. – Чого завмер? Перевели мене працювати сюди. Зустрічай сестру і нового сусіда.
