Марина має дві доньки: старша, Галина вісімнадцяти років від першого шлюбу, і молодша, Катя трьох років, від співмешканця. Останній злиняв, як тільки дізнався про вагітність Марини. Марина крутилася, як на сковороді, але змогла старшу забезпечити заняттями з репетиторами, внаслідок чого Галина вступила до університету на бюджет. До речі, щойно старшій виповнилося вісімнадцять років, колишній припинив платити аліменти. Марина через це не дуже засмутилася, бо той висилав від сили п’ять тисяч на місяць.
Хоча жив приспівуючи. Але коли Марина пішла в соцзабез оформлювати допомогу для незаможних, від неї вимагали виписки щодо руху коштів на банківських картах членів сім’ї. І тут з’ясувалося, що на карту дочки батько щомісячно, останні два роки, нараховував по тридцять тисяч. Марина зажадала від дочки відповіді на такі питання: “Були нарахування від батька чи ні?”, “Чому дочка жодного слова не сказала про гроші, що передаються їй батьком?”. Дочка зізналася – батько нараховував по тридцять тисяч на місяць. А мовчала, бо тато заборонив їй говорити про це матіреві. Навіть коли мати надривалася, щоб найняти їй репетиторів, Галина тишком-нишком шикувала на гроші батька.
Ходила поїсти в кафе, робила собі манікюр, обманюючи маму, що це їй сестра подруги зробила, купувала собі речі, але матері називала ціну набагато меншу, ніж платила за них. А на запитання: “Звідки ж у тебе гроші?” брехала, що підробляє поширенням рекламних листівок. Коротше, мати крутилася, щоб заробити, дочка викручувалась як могла, щоб приховати джерело своїх грошей. – Не можу повірити, що в мене виросла така нікчема! – розповідає Марина подрузі. – Адже бачила, що ледве зводимо кінці з кінцями. А наприкінці місяця взагалі сидимо на порожніх макаронах! І маючи гроші жодним словом не згадала про них. Папаша заборонив мені розповідати про свої нарахування, то хоч продуктів якихось купи! Сказала їй, збери речі та провалюй до свого тата!
