Я вже двадцять років працюю вчителькою, і я можу з упевненістю сказати, що школа, не важливіше виховання батьків, адже школа не вчить життю. У мене навіть є живі приклади-докази моїх слів. Я пам’ятаю одну дівчинку, яка у мене в пам’яті засіла дуже глибоко. Вона не була найкращою дівчиною з поведінки та вихованню, але вона була неймовірно розумною. У неї було кілька подруг, і крім них вона ні з ким не спілкувалася, і якщо до неї хтось підходив познайомитися, то та їм відразу rрубила, говорила, мовляв, вона з такими ду рнями не знайомиться і ще щось в такому роді.
Дівчинка rрубила всім, у неї була неймовірна самооцінка, аж до небес, і вона сама думала, що rідна тільки найкращого: могла посва ритися з кухарями в їдальні, тому що вони налили їй мало соку, з вчителями, що ті на неї косо подивилися. Загалом у вихованні дівчинки були явні прогалини, але в цей же час вона була неймовірно розумною і здатною для своїх років, на всіх олімпіадах вона займала перші місця і з радістю вчилася чомусь новому. Все їй давалося з дивовижною легкістю. В іншому класі у мене був один хлопчик, Богдан.
Він був з бі дної сім’ї, іноді ходив до школи в бру дному одязі, деякі учні його дра жнили через фінансовий стан його сім’ї, та й розумом він не виділявся. Але одночасно з цим він був дуже хорошим хлопцем, поступався місця в маршрутці, іноді допомагав мені донести важкі сумки до під’їзду, адже ми з ним жили поруч, і у всіх компаніях він був головним веселуном і міг підняти настрій будь-якого, навіть самій похмурій людині. Ось тому я ніколи не погоджуюся з судженням, що у формуванні особистості головну роль відіграє школа.
