З подружжям Артуром та Галиною ми спілкуємося в одній компанії дев’ять років. Півроку тому вони оголосили, що нарешті купили квартиру. Але витратили всі накопичення і найняти бригаду ремонтників не в змозі. – Допоможете нам братики, – звернулися вони до всієї чесної компанії. Допомогти відгукнулись усі. І на перші вихідні вся команда прийшла до них. Ці два дні присвятили зриву старого застарілого ремонту та прибирання сміття. У будні, після роботи, до Артура та Галини на допомогу приходили лише ми з Ігорем. В інших не виходило. Але вони приєднувалися до нас у вихідні. Втім, і у вихідні народу ставало дедалі менше.
Ми і шпаклювали, і фарбували, і підлогу стелили, і плитку клали… До кінця ремонту помічників у подружжя залишалося двоє. Я та Ігор. Працювали з першого дня до переможного кінця. Три місяці, поки ми там працювали, Артур із Галиною співали нам оди. Як ми їх врятували і що вони ніколи не забудуть про нашу допомогу. І ось ремонт завершено. Ми з Ігорем добре були поінформовані, про те, як витратилося подружжя на ремонт. Залізли у великі борги. Тому навіть не думали, що вони влаштують новосілля. І уявіть наше здивування, коли ми дізналися, що Артур із Галиною влаштували-таки свято новосілля! І запросили всіх хлопців із нашої компанії! Усіх! За винятком мене та Ігоря! Чому?
Ми не опустилися до того, щоб влаштовувати розбирання. Навіть питати у них “Чому?” не стали. Думали, що вони самі підійдуть із поясненням своєї поведінки. Але вони про нас просто забули. Незрозуміле, але показове ставлення. Але тепер ми з Ігорем знаємо, кому більше ніколи і нізащо не протягнемо руку допомоги. І не тому, що нас не запросили на свято. Слава Богу ми “самі з вусами”. Без проблем можемо влаштувати собі свято. А тому, що ця парочка нами знехтувала.
