Коли я тільки вирішила зв’язати себе узами шлюбу, чудово розуміла, що мама чоловіка – не така свекруха, про яку я мріяла. Познайомилася з нею, коли їй було вже 46 років. Незважаючи на вік, вона фарбувала волосся у яскраві кольори, ходила на величезних підборах. Чоловіка вона покинула відразу, як тільки розлюбила. Навіть не намагалася врятувати шлюб – хоч би заради дітей. Виховувала дітей одна, оскільки її власна мати була такою самою – нічим їй не допомагала, онуків бачила один раз у житті.
Так вийшло, що після весілля ми переїхали до свекрухи. Вона працювала в салоні краси до пізньої ночі, тож ми її практично не бачили. А якщо вона мала вільний час, то вона ходила на йогу, фітнес, з подружками зустрічалася і т.д. Через рік після весілля я дізналася, що чекаю на дитину. Коли ми повідомили про це свекруху, вона сказала: -Ну і дурні ви. Могли б і собі трохи пожити. Я дуже сподівалася, що коли у неї народиться онук, вона зміниться і відчує себе бабусею. Але не тут було: до дитини вона не відчувала жодних почуттів.
Могла чисто з ввічливості потримати його кілька хвилин на руках – а потім віддавала мені його і йшла у своїх справах. Одного разу я вже не змогла витерпіти її байдуже ставлення, і сказала: -Хіба в такому віці, ще й після роботи, можна думати про те, щоб бігти на побачення та ще й на таких підборах? -У моєму віці навіть заміж виходити ще не пізно. Моя мама – повна протилежність моєї свекрухи. Вона навіть сама проситься посидіти з онуком, щоб у нас із чоловіком було бодай кілька годин на себе та один одного. Ось це – справжня жінка та любляча бабуся. А те, кого робить із себе свекруха – навіть опису не піддається…