Данило розлу чився зі мною якось дуже просто. Сказав, що йде до іншої – і все. Офіційно ми не розлу чилися, оскільки кожен з нас мав свої турботи. Двоє дітей залишилися зі мною. Протягом трьох років після розлучення колишній відправляв стільки грошей, скільки ми домовилися, але тільки ніколи не проявляв до дітей особливого інтересу. Іноді дзвонив, відвідував нас у свята – і на цьому все. Все решта лежало на моїх плечах: збирати їх до школи, записувати та відвозити на гуртки, до ліkарні, до репетитора. З його новою дівчиною я ніколи не спілкувалася.
Та й не треба було, адже Данило ніколи не пропонував забирати дітей до себе хоча б у вихідні. Мені було шкода, що діти не отримують батьківської уваги – але згодом ми звикли. Але нещодавно трапилася цікава історія: Данило розлу чився зі своєю дівчиною, і одного разу згадав про своїх дітей, запросивши до себе в гості на кілька днів. Ці кілька днів поступово перетворилися на два тижні. І ось до кінця місяця колишній чоловік заявив мені, що цього разу ніяких грошей він не відправлятиме, оскільки діти практично жили в нього.
Я не могла підібрати потрібних слів, щоб заперечити йому. Мені просто було прикро, що про дітей він згадав у той момент, коли вони вже дорослі, на них не дуже багато витрат, і забув про ті важкі роки, коли мені доводилося витягувати зі своєї кишені кругленьку суму, щоб покрити всі їхні витрати. Можливо, я і не проти того, щоб діти остаточно залишилися в нього і ми ніби помінялися місцями. Але що буде в тому випадку, якщо в нього знову з’явиться подруга – і він вирішить знову відправити їх до мене? Жаль всього дітей. Без аліментів я якось обійдуся, але діти почуватимуться покинутими вже вкотре.
