Увечері, коли темні коридори багатоквартирного будинку заповнювалися тишею, з-під однієї з дверей долинала мелодія. Сергій із заплющеними очима слухав цю композицію, яка ніби проникала йому в душу, настільки вона була йому близька. “Ти чуєш цю мелодію?” – спитав він одного разу свого друга Ігоря. “Так, хтось у нас у під’їзді справді вміє класно грати”, – відповів Ігор. Якось Сергій вирішив дізнатися, хто ж цей талановитий піаніст.
Він постояв біля дверей, з яких долинала музика, і зрештою, набравшись сміливості, постукав. Двері відчинила бліда дівчина в окулярах з розсіяним поглядом. “Так?” – Запитала вона. “Перепрошую, я ваш сусід Сергій. Це ви граєте на піаніно цю мелодію щовечора?” – спитав він. Дівчина почервоніла. “Так, це я. Мене звуть Ганна. Просто… це допомагає мені розслабитися після важкого дня.” Сергій посміхнувся.
“Ви чудово граєте. Ця мелодія дуже мені подобається.” Ганна запросила його зайти, і вони провели кілька годин, обмінюючись музичними уподобаннями та розповідями зі свого життя. Виявилося, що вона працювала бухгалтером та грала на піаніно з дитинства, але ніколи не розглядала це як професію. Щовечора після цього Сергій та Ганна проводили час разом. Вони грали у чотири руки, обговорювали музику, готували вечері та ділилися моментами свого життя.
“Знаєш, раніше я просто слухав цю мелодію і мріяв. Але тепер, завдяки тобі, я живу цією мелодією”, – зізнався одного разу Сергій. Ганна посміхнулася у відповідь: “І я рада, що знайшла того, хто поділяє мою пристрасть до музики.” Так, завдяки одній мелодії, двоє людей знайшли один одного в цьому величезному світі.
