У день свого 33-річчя я була у відрядженні в іншому місті. Якщо чесно, я була щаслива, що не доведеться накривати стіл, звати друзів та родичів, сидіти до пізньої ночі. Родичі давно вже прозвали мене “старою дівою”. А тітка взагалі казала, що вже не сподівається погуляти на моєму весіллі. З мамою було набагато rірше. Вона не тільки ділилася своїми “переживаннями” з приводу мого віку з усіма родичами та сусідами, а й дзвонила мені щовечора і читала свої лекції…
Я вже 8-й рік працюю у суді. Бабусі на лавці, з якими чомусь спілкується моя мама, кажуть, яка я хитра, меркантильна, узяли лопатами загрібаю. Наступний пункт претензій – я погана господиня. Але мій будинок облаштований у стилі мінімалізму. У мене стоять лише ті речі, які мені потрібні. Але мама цього не може зрозуміти. Каже, що я живу як бідолаха – а на стінах мають висіти килими.
Нещодавно мама стала “погрожувати” мені. Казав, якщо я так і буду з головою в роботі і не знайду собі чоловіка – то це зробить вона. Потім починає nлакати, мовляв, бо їться онуків не побачити. Коротше, мені все це вже набри дло. Тому я не хочу бачити в день свого народження ні родичів, ні маму. Можливо, я поrана дочка – у рамках їхнього світогляду. Але мій спокій, особливо в такий день, для мене важливіший.
