У мене є чоловік та двоє дітей. Мій чоловік досить добре заробляє, наша сім’я нічого не потребує. Живемо ми у великій просторій квартирі. З родичами мого чоловіка ми підтримуємо досить близькі стосунки, часто вибираємось разом кудись відпочити за містом. Діти у нас приблизно одного і того ж віку, тому їм весело один з одним грати. Бувало так, що ми брали до себе тимчасово дітей брата мого чоловіка.
Зі своїми родичами у мене стосунки натягнуті, а якщо точніше, ми зовсім не спілкуємося. Розсва рила нас тема спадщини. У мене дві бабусі було, одна рідна, друга ні. Рідна бабуся рано поkинула цей світ, бабуся Міла була мамою мого вітчима. Дядько Микола мене виховував із п’яти років, його я сприймала завжди як батька. Коли бабуся Міла захво ріла, я забрала її до себе і доглядала її протягом семи років.
Це були нелегкі часи, діти тоді ще були маленькими, але я з усім впоралася. Коли бабусі не ста ло, виявилося, що вона заповідала мені ділянку та будинок у селі. Ось після її сме рті з’явилися всі родичі з боку вітчима, почали вимагати, щоб я ділилася спадщиною. Я не розуміла, чому маю це робити, адже поки бабуся хво ріла, ніхто навіть не питав про неї, ніхто мені не допомагав. Саме так ми й посва рилися.
