Моєму сину було двадцять років, коли його батька не стало. Відразу після поховання підійшов до мене і заявив: – Я не збираюся тут залишатися. Не хочу заrнивати в цьому селі! Незабаром син переїхав до міста і одружився з Галиною. Вона нехтувала обов’язками господині, у будинку завжди був безлад, у холодильнику – порожньо. А Мишкові довелося найняти куховарку та прибиральницю. З роками мені стало важко доглядати будинок. Вирішила поділитися своєю проблемою із сином. Може, він зрештою приїде і допоможе мені?
— Ну, тоді продай будинок і переїдь до мене, — буркнув син. Вже за тиждень я їхала до міста. Син швидко знайшов покупців на ділянку, зробив усі необхідні документи, часто про щось перешіптувався із дружиною. А я тих грошей від продажу навіть у вічі не бачила, не те що в руках тримала. Потім син купив собі трикімнатну квартиру. Мені виділили лежанку, і я спала на ній у вітальні. Та ще й даю гроші на продукти та комунальні послуги. Невістка не забуває нагадати, що я тут ніхто, а вона господиня – це у відповідь на мої зауваження щодо чистоти та кулінарії. А про виховання онука я мовчу.
– Знаєте, це моя дитина і я краще знаю, що їй зараз потрібно! Тому не треба давати мені свої ду рні поради! – пирхає Галина. А Мишко жодного разу за мене не заступився. І ось здається, що ми живемо під одним дахом, але поводимося як вороrи. Невістка мене навіть до онука не хоче підпустити. Не розумію тільки одного – хіба я заслужила таке відношення від сина? Це ось така його подяка? Ми дали Мишкові тільки все найкраще, у нього було справді щасливе дитинство. Проте він вирішив влаштувати мені таке існування.
