Моя дочка та зять розмовляли в сусідній кімнаті. Вони думали, що я нічого не чую, але стіни у нас у квартирі тонкі, і я все чула. Краще б я не знала, що вони казали. Мені було nрикро і хотілося nлакати. Я стала непотрібною. Я хотіла їм сказати, що все почула, але стрималася. Наша сварkа нічого б не змінила, і вони продовжували вважати мене тягарем. Мені зараз шістдесят вісім років. Вісім років як удо ва. Добре, що він не чує, що про мене каже власна дочка. Від почутого йому стало б погано. Після весілля молоде подружжя почало жити зі мною. Спочатку було все добре, але згодом я помітила, що моя дочка та зять не беруть до уваги мої прохання.
У мене було таке враження, що я була квартиранткою у своїй квартирі. Я постійно відчувала себе зайвою та нікому не потрібною. Ніколи не думала, що мої рідні так ставитимуться до мене. Але те, що я почула востаннє, мене дуже вразило. Я зрозуміла, що треба відстояти себе. Я вже літня, але моя квартира і вони повинні прислухатися до мене. Коли Василиса та Назар пішли, я зібрала їхні речі та виставила їх на сходи. А потім викликала майстра та змінила замок у дверях. Тепер вони не зможуть потрапити до квартири. Увечері я почула стукіт у двері та істе ричний криk доньки . Вона просила впустити до квартири.
А зять тим часом kричав, що відправить мене до боже вільні. Я їм сказала, що якщо вони не перестануть стукати у двері, я зміню заповіт і перепишу квартиру на свою племінницю. Але вони продовжували стукати, тому я вирішила піти до своєї кімнати та включити музику, щоб чути їхні крики та стукіт. А потім вони пішли. Через тиждень із дочкою я говорила по телефону. Вона сама мені зателефонувала. Вони переїхали жити до свекрів. Вона вибачалася і хотіла знову жити в мене вдома. Я сказала, що прощаю їй, але не хочу з нею та її чоловіком жити. Після моєї сме рті квартиру успадкує Василина, а зараз я не хочу, щоб хтось ще зі мною жив.
