Якось я поїхала до батьків у гості з трирічним сином. Був вихідний та в автобусі було багато народу. Я вже не сподівалася, що для нас із сином знайдеться сидяче місце. Але дівчина студентка нам поступилася місцем, я взяла Назарчика на руки, і ми поїхали. Усю дорогу мій син крутився і ніяк не міг заспокоїтись, мені хотілося якнайшвидше вийти з транспорту. Потім синочок на хвилинку затих, а потім і сказав на весь автобус: – Мамо, але ти забула вдома тру си! Треба повернутись і одягнути! Весь автобус почав голосно сміятися.
Я відчула, що кинула мене в жар. Я спитала у Назарчика: – Чого ти взяв, що я їх забула вдома? – Я бачив, що вони висіли у ванній на батареї! – аргументував він свої слова. Усі пасажири нас уважно слухали і голосно сміялися. Жодні спроби заспокоїти Назарчика не вдавалися, а син вже не міг зрозуміти, як це я їду в автобусі без трусів. Не буду я роздягатися в маршрутці, щоб показати, що вони на мені. Тільки потім мені вдалося пояснити синові, що маю кілька пар і що вони на мені зараз є.
Назарка на кілька хвилин заспокоївся, але постійно просив показати, що я їх одягла. – Ось коли приїдемо до бабусі та дідуся, я тобі покажу, а зараз сиди тихенько, – відповіла я синові. До нашої зупинки лишилося двадцять хвилин, Назар нарешті вщух. Але все ж таки з недовірою дивився на мене. Зрештою ми прибули до призначення. Коли дісталися додому моїх батьків, насамперед довелося показати синові, що я одягла тру си.
