Мені вже, rрубо кажучи, набри дла вся ця ситуація. Я вже багато-багато років відчуваю себе домробітницею або нянькою для своїх онуків. Зрозумійте мене правильно. Своїх онуків я дуже сильно люблю. Та й дітей тим більше. У мене їх двоє: син і дочка. Але так вже не можна. У перший час я із задоволенням допомагала доньці з дитиною. Вона ж була зовсім одна. Часом не знала, що та як, ось і поруч була, допомагала. Але потім вона вийшла з деkрету і кожен день дзвонила мені з проханням посидіти з онуком. Я ж відмовити не могла, та й зараз не можу. Ось так і пройшли майже шість років з мого життя. Потім наро дився другий онук.
Дочка знову вийшла з деkрету і мені довелося щодня сидіти з онуками. Я не просто гуляла з ними або грала, мені доводилося і прибирати за ними, готувати для них. Зовсім вже стала їх домробітницею. Мало того, дочка дає мені жорсткі вказівки, мовляв, мультики не включати, приготувати для дітей не це, а то… Коли доньці кажу, що в цей день не зможу допомогти, у мене свої плани, вона обра жається, мовляв, я руй ную їх життя. Вона після роботи на плавання ходить, а чоловік на тренування. А чим я можу зайнятися-це їм нецікаво. Чому вони не планують свій день так, щоб і з дітьми могли провести час, і ходити на свої тренування. Ви тільки уявіть, старшому онукові вже одинадцять років.
Я одинадцять років роблю одне і те ж практично без вихідних. Чи правильно це? У мого сина теж наро дилася дитина. Дівчинка довгоочікувана. Вони майже шість років хотіли дитину, але не виходило. І знаєте що? Моя невістка цілком справляється самостійно. Її мама живе далеко, а за весь цей час вона жодного разу не просила мене про допомогу. Не знаю, соромиться вона, чи ні, але факт залишається фактом: що вона встигає. От не знаю як доньці пояснити, що хочу зустрічатися з подругами, або ходити в театр. Я хочу нормальне життя, а не все це. Як їй сказати це все, щоб вона не обра зилася і зрозуміла, що з онуками я хочу проводити час, але не постійно.
