Надія забиралася у хво рої бабусі в квартирі, коли пролунав дверний дзвінок. – Здрастуйте, я до Ольги Захарівни, – сказала вона відчинила двері. – Проходьте, будь ласка, – Надя проводила гостю. Та, побачивши бабусю, кинулась їй у ноги і заnлакала. – Слава Богу встигла, – сказала бабуся, гладячи незнайомку по голові і цілуючи її в маківку. Потім подивилась на очманілу онучку, сказала: – Надя, подзвони татові і мамі. Нехай приїжджають… Увечері у квартирі бабусі зібралися вся родина. Бабуся лежала у ліжку, не випускаючи руки дочки. – Вибач мені, Марійко, і ти, Вікторе, пробач. Нині часи інші, звичаї інші. Не можу цю таємницю із собою забрати…
І старенька розповіла таку історію: ”Жила я в селі. Батько мій був сільським головою. На очах у всіх. Я в нього єдина дочка. Не заміжня була, а, як раніше говорили, у подолі принесла. Батько розгнівався, та й виставив із дому. Хлопцеві своєму я не була потрібна, він був одруженим… Зібрала я пожитки і поїхала до міста. Почала на фабриці працювати, дали гуртожиток. Там і народила Марійку. Заміж не виходила. Потім квартиру дали, життя почало налагоджуватись. Марія підростала, розцвітала. Але трапилося лихо. Марія повторила мою долю. Народила у 17. Довго я допитувалася, хто батько, вона мовчала. Коли ти народився, Вікторе, я записала тебе на себе. Як найкраще хотіла. Кому дівка із дитиною потрібна?
Став ти, Вікторе, мені сином. А з Марією ми домовилися, що вона поїде і ніколи більше в нашому житті не з’явиться, щоб ні мене, ні тебе, Вікторе, не ганьбити. Дотримала вона слова. Не приїжджала багато років. Я іноді надсилала їй твої фотографії. А тепер стара стала… Таємниця ця обтяжує мене… Позбавила я материнського щастя свою єдину дочку… От і написала їй, щоб приїжджала…” Бабуся від переживань послабшала ще більше, а незабаром її проводили в останній шлях. Марія живе у її квартирі. Сім’ю вона, там далеко, так і не завела. Усі звикають одне до одного. Коли таємниця розкрилася, Віктор дуже переживав. Він не знав, як поводитись у цій ситуації. Тільки після поминок він підійшов до Марії і сказав: – Мамо, не залишай мене більше…
