Від чоловіка постійно чую “а ось моя мама робить так і так”. Вже око смикається від постійних порівнянь зі свекрухою. Розумію, що вже ненавиджу цю жінку. Це дуже дивно, бо сама свекруха мені нічого поганого не зробила. Ніколи мене не критикувала, не повчала і не лізла у наше сімейне життя. Але через те, що чоловік постійно порівнює мене з нею, починаю звіріти. Поки що можу тримати себе в руках і не грубити, але з кожним місяцем це дається все важче. Ось поклавши руку на серце – мені зі свекрухою пощастило. Вона дуже тактовна жінка, яка приходить у гості на запрошення, не лізе зі своїм статутом у чужу родину і взагалі поводиться максимально коректно. Сама вона прекрасна господиня, яка, на мою думку, може робити все. У неї вдома вишиті нею ж серветки та рушники, завжди якась домашня випічка, затишок та чистота. Свекруха і в’яже, і шиє, і готує, загалом жінка насправді ідеальна господиня. Об’єктивно мені до неї дуже далеко.
Я це розумію сама, тому додаткові нагадування чоловіка ситуацію лише посилюють. Таке відчуття, що він своєю нетактовністю компенсує тактовність своєї мами. Чи не з перших днів спільного життя з чоловіком я чула “а ось моя мама” і далі було щось, що його мама вміє робити краще, ніж я. І борщ у мами смачніший, і сорочки ідеально випрасовані, і пече вона через день. Та взагалі багато всього свекруха робить набагато краще. А мій дорогоцінний чоловік не забуває мені на це вказати. Причому в такому формулюванні, що виправляти не хочеться, хочеться просто надіслати його до мами. – Що ти ображаєшся, я ж просто хочу, щоб було краще. Навіщо одразу психовати? – обурюється чоловік. А я не одразу психую.
Просто коли тобі по п’ять разів на день кажуть “а ось у мами те й те краще”, це вже реально доводить до сказу. Я вже брала у свекрухи рецепти, які чоловік вважає більш вдалими, ніж у мене. Навіть готувала за ними, консультуючись із самою свекрухою. Виходило смачно, але все одно чоловік заявляв, що виходить не так, як у мами, у неї явно краще. Після такого руки опускаються зовсім. Кілька місяців тому я зрозуміла, що будь-яка згадка про свекруху піднімає в мені хвилю ненависті. Просто пальці зводить, як мене бісить ця жінка. Я тепер намагаюся не їздити з чоловіком до неї в гості та взагалі обмежити спілкування до мінімуму. Бо боюся, що не стримаюся і висловлю їй усе, що накипіло.
А вона не заслужила на такі слова, які я можу видати. Вона ж зі мною і рецептами ділиться, і хвалить завжди, і взагалі ставиться дуже позитивно. Вся моя ненависть базується виключно на тому, що мене чоловік дістав своїми порівняннями. Саме це й призвело до такого мого відношення. Розумію, що це неправильно, але не можу перестати злитися на свекруху, хоча мала б злитися виключно на чоловіка. Це дивно, я розумію. Треба якось переламувати ситуацію, бо буде набагато гірше з часом, коли все це буде накопичувати і далі. Але я поки що слабо уявляю, як переламати цей круговоріт. Чоловік просити так не робити – марно. Все одно він регулярно видає своє улюблене “а ось мама, а ось у мами”…
