У мене зараз стрімко псуються стосунки з невісткою, яка вирішила, що буде чудовою ідеєю зробити зі старшої внучки няньку для молодшої. Та й із сином я з цього приводу лаюся, але він не бачить у поведінці дружини нічого страшного і повторює її слова, що так завжди було, старші допомагали з молодшими. Допомагали, так, але ж не можна позбавляти дитину дитинства тільки через те, що її батьки вирішили зробити ще одне немовля. А невістка саме позбавляє старшу дочку дитинства, перевалюючи на дитину відповідальність і вважаючи, що все робить правильно. Раніше у нас із дружиною сина складалися цілком нормальні стосунки. І зі старшою онукою я їй допомагала майже з перших днів. Кращими подругами ми з нею, звичайно, не стали, але стосунки були рівними і поважними. Я зайвий раз у їхню родину носа не пхала, сина від неї не відривала. Ну і вона від моєї допомоги чи порад ніс не вернула. Навіть сама іноді зверталася за порадою. Так, бувало й таке кілька разів.
У мене жодних претензій не було до невістки, як до мами. З онукою вона займалася, водила на всякі заняття, що розвивають, вони гуляли в парку або їздили кудись всією родиною. У онуки було нормальне дитинство з усіма його атрибутами – іграми, вільним часом, навчанням та розвитком. Все було збалансовано. Коли син із дружиною сказали, що чекають ще на одну дитину, у мене в голові не майнуло і думки про те, що це якось позначиться на старшій онучці. Я припускала, що їй приділятиметься менше уваги, все-таки малюки її потребують сильніше. Але я була готова поповнити ці втрати. Внучка теж з нетерпінням чекала появи на світ своєї сестрички. Картинка малювалася найідеалістичніша, але реальність виявилася зовсім іншою. У перші пару місяців до старшої внучки матері просто не було справи.
Я це не схвалювала, але й не засуджувала. Просто намагалася проводити з дівчинкою більше часу, щоб вона не почувалася зайвою. А коли друга онука трохи підросла, невістка почала використовувати старшу дочку як няньку. Подай, принеси, похитай, поміняй підгузник і таке інше. Внучка вже не ходила на гуртки, одразу після школи додому. До мене її теж не відпускали, бо вона завжди була зайнята. Дитина або була в школі, або робила уроки, або сиділа з сестричкою. Прогулянки, гуртки та якісь інші дитячі заняття відпали. Я такий підхід не схвалювала, бо було видно, що дівчинці цього не вистачає. Вона стала плаксивою, нервовою, хоча раніше за нею таке не помічалося. – Все у неї нормально! Вона гуляє дорогою зі школи, а гуртки – марна трата часу. До того ж мені потрібна допомога. Чому я маю сама з усім тут розгрібатися? – казала невістка.
Чому? Та тому що це ти з чоловіком вирішила народжувати ще одну дитину. Старша дочка тут до чого взагалі? Вона вас про щось просила? Але невістка гне свою лінію, що старші діти завжди допомагали сидіти з молодшими. Вона теж сиділа з молодшими братами і нічого страшного не трапилося. Пробувала я із сином говорити, але його вдома майже не буває, тож ситуацію вдома знає зі слів дружини. Її словами мені й відповідає, що нічого страшного не відбувається, а я згущаю фарби. Мені ж так не здається, бо питання дуже серйозне. Ви для кого народжували? Самі вирішили народити, самі і несіть відповідальність, а дочка тут ні до чого. Жаль онуку дуже, але чим їй допомогти, розуму не прикладу. Невісточку не переконати.
