– Є в хаті хто? Інно, ти вдома? Господиня вийшла непроханій гості назустріч. – Навіщо приїхала, розлу чниця?! Увела чоловіка, позбавила дітей батька, що тобі ще треба?! – Подруго, ти така сама, – посміхнулася Тома. – Степана вже десять років, як немає на цьому світі, а ти все лаєшся. Давай мирову, я ось із собою пляшечку червоненького, нашого з тобою улюбненого, із собою принесла. На кілька хвилин Інна очманіла від такого наха бства . Потім: – Щоб я з тобою пила? – заверещала вона. – Провалюй, Томко, бо я за себе не ручаюся! – Інно, я ж миритися з тобою прийшла. Вибачення просити, – заплакала Тома. – Ох, лисиця! Ох, лисиця! Як була хитруючою, так і залишилася! Думаєш, я поведусь на твої сльо зи? Тома спробувала підвестися, але не змогла.
– Не можу. Я тяжко хво ра, Інно. Приїхала свій вік у рідному селі доживати. До церкви сходила. У гріхах покаялася. Батюшка наказав мені у всіх, кого обра зила, прощення попросити. Ось я до тебе першою й прийшла. Ти пробач мені, полегши мою долю, – зі сльозами благала Тома. Інна замислилась. Образа, незважаючи на минулі двадцять років, все ще давила її душу. Адже найкраща подруга, майже сестра, увела її чоловіка, а в дітей батька. – Гаразд, поговоримо. Діставай свою пляшку! Говорили довго, але слова прощення Тома так і не дочекалася. – Значить, мені судилося за свій гріх на тому світі розплачуватися. Піду я, – спробувала підвестися Тома.
– Куди підеш? Ніч надворі, вашого будинку давно немає. Де будеш ночувати? – Запитала Інна. – Попрошусь до когось, – відповіла Тома. – Впала мені на голову. Он, на дивані лягай, а вранці до сільради підеш. Виділять щось, – пробурчала Інна. Вранці рано, за сільським звичаєм, Інна встала рано, напекла млинців і пішла будити свою подругу-розлу чницю. – Томко, ти у своєму місті зовсім від сільського життя відвикла. Звикла спати до обіду. Вставай, безсо ромна! Але та, навіть за величезного бажання, не могла прокинутися. – Ось таки ж… – заголосила Інна, – більше місця не знайшла, де представитися. Прощаю тебе, Томо, Господь з тобою… І тут Інні здалося, що Тома посміхнулася…
