Два роки тому одружила баба Зіна свого улюбленого онука Стаса. Чекає, не дочекається, коли прабабусею стане. Та тільки молоді щось не поспішають. Того дня до бабусі прибігла онука Світлана. – Бабуся! Тут таке! Таке! – Заторохтіла вона. – Сядь, заспокойся і до ладу скажи, що трапилося, – сказала баба Зіна і подала внучці склянку з водою. Випивши, онука почала свою розповідь: – Я була в жіночій консультації у своїх справах. Дивлюся, звідти Тома, дружина Стаса виходить. Зраділа, думала, що ваrітна. Братик мріє про дитинку. Але з Томою розійшлися.
Вона мене не бачила і пішла в інший бік. А в реєстратурі сидить моя однокласниця Нінка. Я її й питаю, що тут у Томи. А вона каже, що та взяла направлення на перери вання ваrітності. Уявляєш?! Стас мріє про дитину, а ця вже в третє направлення бере! Нінка мені анкету показала. – Кому про це говорила? – Нікому. Лише тобі. – І не кажи. А Стаса пішли до мене… – Звала, бабусю, – зайшов до неї онук. – Так. Сідай. Розмова є. Онук сів за стіл. – До твого діда у мене був чоловік. Офіцер. Якось я застала його з іншого. Пішла від нього. Якщо кохання немає, то й щастя не буде. Такі справи.
– Навіщо ти це, бабусю? – Ти знав, що твоя дружина ваrітна? – Вже ні. Виkидень трапився, — сумно сказав онук. – То вона тобі так сказала? А ось я знаю, що не було виkидня. Була оnерація з перери вання ваrітності. – Та якось, бабусю?! Адже вона знає, що я хочу дитину! – Таке жінка зробить лише в одному випадку – якщо дитина не від коханого чоловіка. – Тобто вона мене не любить?! – Ти про це її спитай. Заодно й уточни, скільки разів у неї був “виkидень”… На другий день Тома, зібравши валізу, пішла з дому Стаса. Вдруге Стас одружився лише через десять років.
