Якось моя подруга поділилася зі мною історією, яка мене вразила до глибини душі. Вона розповіла мені про свою знайому Людмилу, багату жінку, яка щодня багато працювала і збирала всі свої заробітки в сумку, заховану на горищі її будинку. Незважаючи на те, що у Людмили було так багато грошей, вона була відома своєю скупістю. Жінка ніколи не давала грошей у борг ні друзям, ні родичам, як би вони її благали. Начебто вона цінувала свої гроші найбільше у світі. В останні роки свого життя Людмила захворіла і знала, що її час добігає кінця.
Вона покликала чоловіка до себе і сказала: – Коли мене не стане, я хочу, щоб ти поклав усі мої гроші в мою тру ну. Я багато працювала для цього, і хочу, щоб вони були зі мною. Чоловік зовсім не здивувався. Він знав, як сильно його дружина любить свої гроші, і не думав, що вона залишить їх комусь у спадок. За чотири місяці Людмили не стало. На її похороні було не так багато людей, тому що через її скупий характер вона мала дуже мало друзів. Перш ніж труну закрили, до Людмили підійшов чоловік і щось прошепотів їй на вухо. Потім, на превеликий подив, поклав у труну мішок.
Після nохорону до нього підійшла сестра і запитала: – Невже ти всі гроші Людмили поклав у труну? Ти такий дурень? Чоловік спокійно відповів: – Я виконав її останнє бажання. Але я зробив розумніше. Гроші, які вона заробила, я поклав на власний банківський рахунок. Потім я виписав чек на ту саму суму і поклав його в мішечок, яку тепер у тру ні. Почувши цю історію, я не могла не поставити питання, що б я зробила в такій же ситуації. Це був хитрий трюк, і я не була певна, що змогла б до такого додуматися.
