Я дуже переживала, бо я мала досить складну ситуацію, з якої мені було не так просто знайти вихід. Я вирішила написати, поділитися своєю історією, тому що мені більше не було з ким поговорити. А також я хотіла б почути від вас парочку слушних порад, я сама не впораюся… У мене відбулася розмова з мамою, яка жила в невеликому селі, розташованому за 120 кілометрів від нашого міста. Я їй сказала, що ми з чоловіком взяли в кредит трикімнатну квартиру і заплатили за неї, звичайно, чималу суму. Останніми роками наші заробітки були не дуже добрими, а останнім часом взагалі не дуже, тому виплати трохи затримувалися, і було важко збирати суму платежу щомісяця, бо у нас справді все було непросто тоді. Моїй мамі було на момент розмови 69 років, і незадовго до цього вона захво ріла, їй теж нелегко було тоді. Їздила я до мами спочатку на нашій машині, але це виходило дуже дорого – паливо було дороге, і далеко їхати нам було невигідно.
Їхати на громадському транспорті було дуже незручно, з пересадками, і лише дорога до селища займала півдня. Ми з чоловіком порадилися, подумали і вирішили, що краще поки що взяти маму до себе . Ми збиралися подбати про неї, і думали, коли вона видужає, буде знову жити в селі. Загалом мама прожила з нами майже 9 місяців. Хоча я могла б чесно сказати, що чоловікові та дітям ця ідея не дуже сподобалася, у нас не було іншого виходу. Грошей на доглядальницю у нас не було, а догляд за мамою в нашій квартирі був найкращим, а то й єдиним варіантом. Хоча мама іноді почувалася не дуже добре, останнім часом вона стала більш енергійною та веселою. Мама перенесла свої сільські звички в наш будинок: прокидалася рано-вранці і зовсім не хотіла підлаштовуватися під правила нашої родини, відразу ж йшла у ванну, прибиралася на кухні, щось там готувала і включала телевізор.
Навіть у робочі дні було складно, а у вихідні ми хотіли відпочити, але мама з самого ранку позбавляла нас спокою. Мама постійно мене лаяла, що я все роблю не так. Я була з нею з ранку до вечора, вона постійно щось просила, вимагала уваги, а я ще працювала повний робочий день і мала виконувати свою роботу, а мама цього не розуміла. Мені було вже 47 років, але мама відгукувалася про мене як про маленьку дитину. Я так втомлювалася щодня все пояснювати та виправдовуватися. Загалом, мама чомусь вирішила, що ми все маємо робити за її командами, і вона була у нас не гостею, а справжньою господаркою. Ще коли я їй щось говорила, вона обра жалася, мовляв, коли я була дитиною, вона нічого не шкодувала і була рада провести зі мною час. Я трохи грубо себе з нею повела і сказала, що якщо їй так добре, що вона готова навіть сперечатися зі мною і вичитувати мене, то, може, настав час їй уже повертатися до себе в село… Я дуже пошкодувала про свої слова, але не знаю, чи мала інший вихід…
