Коли мені було 16 років, уся моя родина переїхала до Австралії. Спочатку було складно, але згодом я адаптувався до нових умов. Проте батько пішов від нас і жив окремо, а батьки згодом розлу чилися. Були лише мама, сестра і я на чужині. Було нестерпно складно. Я бачив, як мама зі шкіри пнеться, щоб забезпечити нас сестрою хоча б мінімальними радощами життя. Зараз я одружений, маю двох дітей та мешкаю в Лондоні.
Нещодавно мій батько зв’язався зі мною після більш як 20-річного мовчання. Він втратив все і потребує допомоги. Він хоче, щоб я переконав маму прийняти його назад. Насправді, батько сильно змінився. Я думаю, він навіть значно виправився. Можливо, варто дати йому другий шанс? Я розриваюся між співчуттям до нинішнього стану та образу мого батька та спогадами про те, як він поводився з нами у минулому. Я не знаю що робити.
З одного боку, моя мати живе одна, і ми з сестрою підтримуємо її матеріально. З іншого боку, батькові потрібна допомога, і я не впевнений, чи варто просити маму прийняти його. Це важка ситуація, і я не хочу ухвалити неправильне рішення. Я заблукав, і мені треба добре подумати перед тим, як щось робити.
