Забрав я свою дочку зі школи. А по дорозі додому вона мені розповідала, яка вона хороша учениця: була в школі слухняною і зробила все домашнє завдання, будучи в групі продовженого дня. Я одразу зрозумів, що вона не просто так розповідає її досягнення за сьогоднішній день. Як я і думав, дочка зупинилася, повернулася до мене і сказала: «Тату, я сьогодні була гарною дівчинкою. А можна я піду погуляю із Софією? Ми на роликах покатаємось.» Я глянув у ці гарні очі і не міг не дозволити. Адже в неї ж дитинство — найкраща пора всього життя, тож нехай насолоджується цим часом, як тільки може. У той час, поки моя дочка каталася на роликах зі своєю подружкою ми з дружиною готували нам вечерю та розповідали новини, які дізналися за цей день.
Ми так скучили один за одним, поки говорили не звернули уваги як пролетіли дві години. Ми б з нею ще дуже довго сиділи за столом, вдаючи, що готуємо вечерю, якби не подзвонила наша дочка. Все, що вона мені сказала це: “Тато, спустіться з мамою дуже швидко до мене, будь ласка.” І поклала слухавку. У нас із дружиною все завмерло всередині від таких слів дочки. Ми одразу все кинули і швидко полетіли у двір нашого будинку. Вибігаємо ми і бачимо як біля нашої дочки та її подруги стоять два великі чоловіки. Дорогою до них у мене в думках було тільки те, що з ними я не говоритиму, а почну спілкуватися без слів. Дружина йшла поруч і вся тремтіла від страху та переживання за дітей. Вона не розуміла, що вони хочуть від дівчаток.
І ось ми підходимо до цих чоловіків, а вони в цей час дякують нашій дочці за те, що вона така вихована і доброчесна дівчинка. А коли ми підійшли, то почали слухати, які ми добрі батьки і виховали прекрасну дочку. Адже вона в такому юному віці вже допомагає людям і рятує від неминучого лиха. У цей час ми з дружиною були дуже напружені, і не розуміли, що відбувається. Тому що ми йшли сюди з думками викликати поліцію та розбиратися з покидьками. А насправді познайомилися з добрими чоловіками, які ще й дякували нам за таке виховання доньки. Виявилося, що коли наші дівчатка гуляли, вони побачили двох чоловіків, які виходили з машини та в одного з них випав гаманець. Чоловік не помітив і пішов далі собі у справах.
А дочка під’їхала на роликах, забрала гаманець і швидко наздогнала дядька і віддала йому його втрату. Він був за це їй дуже вдячний, бо саме того дня він отримав заробітну плату і його гаманець був сповнений купюрами. Він почав дякувати моїй дочці і давати сто гривень за таку допомогу. А вона злякалася і покликала маму та тата, бо ми вчили її ніколи не брати нічого від чужих людей. Наприкінці чоловік все одно дав нам ті сто гривень на знак подяки. А ми з дружиною вирішили віддати їх дочці, щоб вона витратила їх на свої розваги чи якісь смаколики. Поверталися ми додому вже всі разом, а ми з дружиною йшли повні гордості, що виховали таку дитину. У душі я нескінченно радий і гордий нами.