Тамара зупинилася біля хвіртки Ольги та запитала, чи збирається вона на ринок? Тамара тримала відро з яблуками та котила сумку на коліщатках, наповнену банками з джемом та соліннями. Ольга відповіла, що не поїде, бо погано почувається. Тамара поцікавилася, чи не втомилася вона, але Ольга пробурмотіла собі під ніс, що, швидше за все, зане дужає. Останні три роки Тамара ходила на ринок, щоби продавати врожай зі свого городу. Ользі не потрібно було ходити на ринок, щоб заробити грошей, бо її пенсії було достатньо. Вона вирушала туди тільки для того, щоб бути ближчою до людей і перекинутися парою слів зі своїми сусідами та їхніми клієнтами.
У Ольги та її чоловіка була велика родина, але на старості років вони залишилися одні після того, як їхня єдина дочка поме рла багато років тому під час полоrів. Чоловік Ольги тяжко захво рів, і після його сме рті Ольга залишилася зовсім одна. Тамара відвідувала Ольгу майже щодня, приносячи пироги та гарячу картоплю з молоком. Якось 13-річний хлопчик на ім’я Василь підбіг до імпровізованого прилавку Тамари на ринку. Ольга звернула на нього увагу, бо його очі нагадали їй очі її рідної доньки. Вона пригостила його ягодами, свіжими огірками і навіть печивом та цукерками.
Невдовзі вона дізналася, що Василь жив зі своїм батьком, бо мати пішла від них до іншого. Хлопчик не хотів ходити до школи, бо не мав ніякого приладдя для навчання. Коли Ольга запитала, чи хоче він ходити до школи і отримала позитивну відповідь, то дала йому трохи грошей, щоби він купив усе необхідне для школи. Наступного дня Василь зник . Ольга занепокоїлася, що хлопчик просто скористався її довірливістю. За кілька днів Тамара повідомила Ольгу, що хлопчик питав про неї. Ольга була рада знову чути про Василя, але водночас була засму чена тим, що батько забрав усі гроші, які вона йому дала.
Ольга вирушила до оселі Василя, щоб поговорити з ним. Чоловік прямо сказав, що Ольга може забрати хлопчика, бо він йому набрид. Потім Ольга вирушила до школи Василя, щоб перевести його до іншого навчального закладу. От-от мав розпочатися навчальний рік, і Ольга хвилювалася, що вони попросять документи, що підтверджують спорідненість, але, на щастя, ніхто нічого не запитав. Ольга прожила довго, і навіть няньчила перших двох онуків від Василя. Вона пишалася, що хлопчик виріс добрим, гарним і працьовитим, що знайшов таку саму дружину, як він.
