Протягом останнього року я важко справлялася з усім, що відбувалося навколо мене. І мама, і свекруха знущалися з мене, постійно критикуючи мої материнські навички. Всі наші розмови крутилися навколо однієї і тієї ж теми – моєї доньки Олі, яка ще до пуття навіть не говорила. На їхню думку, Оля відставала у розвитку, і в цьому була ви нна я, як мати. Їхні слова дуже поранили мене, і я багато разів nлакала.
Однак я знала, що роблю все, що в моїх силах, щоб допомогти своїй дочці. Я проводила з нею багато часу в іграх та вправах, і ми щодня годинами гуляли на свіжому повітрі. Наш лікар також запевнив нас, що це нормально, що деякі діти починають говорити пізніше за інших. Зрештою, я навчилася не звертати уваги на їхні обра зливі слова і продовжувала бути гарною матір’ю для Олі. Мій чоловік був моєю опорою, він завжди підтримував і любив мене беззастережно.
Про більше я й мріяти не могла. Одного сонячного дня Оля почала говорити. Вона говорила і говорила, не перестаючи протягом усього дня. Ми з чоловіком були у нестямі від щастя. Ми вирішили взяти її в гості до бабусь, які теж були в захваті від жвавої розмови з нею. Згодом мова Олі продовжувала покращувати свої мовні навички, і тепер вона говорила повними реченнями. Ми так пишалися нею і було радісно бачити, наскільки вона виросла.
