Дмитро Іванович повернувся на батьківщину після довгої відсутності. Ностальгічний запах свіжого сіна та парного молока огорнув його, коли він ступив на знайому землю. Село перетворилося на невпізнанне галасливе поселення з цегляними будинками, магазинами та школою, яких не було за часів його дитинства. Однак старий будинок Дмитра залишився недоторканим, у дворі цвіли квіти та росли фруктові дерева.
Його сусід, Сергій, тепло зустрів його. Дмитро провів вечір, згадуючи своїх старих шкільних товаришів у нього вдома. Наступного дня Дмитро відвідав могили своїх батьків. Там він натрапив на жінку, яку дізнався б будь-де – Марину. Старі емоції захлиснули Дмитра, коли вони розмовляли. Причиною його раптового від’їзду кілька років тому стала Марина, яка цілує найкращого друга Дмитра Олексія.
Дмитро, засліплений болем, поkинув село, не сказавши нікому жодного слова. Марина пояснила, що Олексій поцілував її насильно, і з того часу вона чекала на повернення Дмитра. Усвідомлення того, що сталося, обрушилося на Дмитра лавиною. Стоячи біля могил, Дмитро та Марина виявилися оточені духами минулого. Тут же, не гаючи жодної секунди, Дмитро попросив руки Марини, і вона погодилася.
Разом вони йшли вулицями відродженого села. З кожним кроком вони ніби скидали з себе роки розлуки та смутку, омолоджуючись обіцянкою спільного майбутнього. Їхня радість була заразною, і перехожі, які знали їхню історію, посміхалися закоханим, що возз’єдналися. Вони нарешті були вдома, і нарешті були разом!
