Мені 53 роки, і я вже близько 10 років керую магазином на ринку. Цей бізнес підтримує мою сім’ю з того часу, як я втратив роботу на фабриці. Я знаю, що коли вийду на пенсію, то швидше за все отримуватиму лише мінімальну. Я думав про те, щоб відкладати гроші на старість, але мені все ще треба сплачувати за освіту мого молодшого сина.
Можливо, я зможу працювати ще 10 років, але що далі… Мені також треба подумати про моїх старих батьків. Вони працювали все своє життя, але їхні пенсії зараз мізерні, а вартість життя невпинно зростає. Я не можу просто взяти і кинути їх напризволяще. Мій батько, гордий, не хоче приймати фінансову допомогу. Але щонеділі я відвідую їх, приношу їжу та ліки. Я сподіваюся, що коли я вийду на пенсію, мої діти допомагатимуть і не кинуть мене на старість.
Я не планую хво ріти, але старість може бути непередбачуваною. Пригнічує лише усвідомлення те, що мало чого досягла у житті, крім виховання дітей. Я невпинно працював, і моя квартира, в якій не більше 50 квадратів, і простенька машина – єдині значні здобутки, які я маю. Я знаю, що в деяких людей ще менше, і часто намагаюся втішати себе цією думкою. Але, якщо чесно, це не полегшує перспективу жебрацької пенсії та старості.
