Петро повернувся додому пізно, у піднесеному настрої. Ірина зустріла його в коридорі, сумно опустивши очі. – Що за сумне обличчя? – спитав Петро, – завтра мій день народження – привід порадіти! – Ти вже три дні веселишся… – пробурмотіла вона. Петро вирішив не зациклюватися на негативі та запитав про обід. Ковтаючи сльози, Ірина повідомила йому, що все готове, і попрямувала на кухню. Поки чоловік із величезним апетитом поглинав свою їжу, Ірина спостерігала, і меланхолійні думки заповнили її голову. Вона вийшла за нього заміж чотири роки тому, боячись самотності.
Вони повинні були будувати спільне життя, але натомість їхнє спільне життя занепало, а їхні стосунки витратили себе. Вимога Петра подати ще супу повернула її до дійсності. Вона подала йому останню тарілку і сказала, що вони більше не мають м’яса, і, відповідно, супу теж. – Як тоді ми відзначатимемо мій день народження? – здивовано спитав Петро. Їхня розмова загострилася, коли Ірина висловила своє невдоволення їхніми фінансовими труднощами та його неекономним способом життя. Не зважаючи на неї, Петро зателефонував своїй матері і попросив її прийти і приготувати чогось до святкового столу.
Ірина була приголомшена його зухвалістю. Його мати, Лідія, приїхала з продуктами і почала готувати їжу, дивлячись на невістку зі зневагою. Вона була холодна до Ірини, яка, почуваючись відкинутою, у сльозах вибігла з квартири. Занурена у свої суми, Ірина потрапила під машину, не помітивши її. Коли Ірина опритомніла в лікарні, зрозуміла, що Петра немає поряд. Її речі принесла їй близька колега. Там вона твердо вирішила не повертатися до чоловіка і невдовзі навіть подала на розлучення. Незабаром Ірину відвідав чоловік на ім’я Микола, який врятував її після ава рії.
Його доброта та щира турбота зігріли її серце. Він запропонував їй місце для проживання, поки вона не одужає і не знайде собі інше житло. Ірині було легко з Миколою, а час, проведений у його суспільстві, зцілив її серце. Він дбав про неї, не вимагаючи нічого натомість. Якось увечері за приготованою нею їжею Микола глянув на неї і сказав: – Ірино, залишся зі мною назавжди. Мені ж не здається, що нам комфортно разом. Його слова були щирими, і вона відчула себе цінною та коханою вперше за кілька років. Вона погодилася. Водночас Ірина та Микола розпочали новий розділ, будуючи життя у коханні та повазі, про які вона завжди мріяла.
